Автономія закладів освіти дає можливість адміністрації кожного університету самостійно приймати рішення про формат проведення занять – очно, дистанційно чи у змішаному форматі.
Перші дні вересня, коли у Києві тривоги звучали майже щогодини, кожен викладач приймав рішення на свій розсуд: спуститися зі студентами в укриття (а ми розуміємо, що навіть формальна можливість розмістити всіх не означає можливості повноцінно проводити там заняття), відпустити студентів із занять чи запропонувати дистанційний формат.
Кілька днів у такому режимі – і більшість закладів таки вирішили на найближчий тиждень перейти на онлайн-формат. Наскільки ефективним є таке навчання – питання.
Студенти часто не вмикають камеру, не слухають викладача або просто паралельно гортають TikTok, тим самим не зосереджуючись на засвоєнні матеріалу.
Проте змінюється і сам підхід до отримання та зберігання знань. Тепер замість конспектів – фотографії на телефон, а замість консультацій – запити ШІ.
Університети мають і будуть змінюватися. Прикладні знання з багатьох сфер цілком можна здобувати самостійно. Але ще є галузі, де потрібна підтверджена освіта.
Особливо це стосується інженерних, медичних та природничих спеціальностей, де неможливо повноцінно замінити практичну підготовку дистанційним форматом.
То що ж робити з освітою в тих безпекових умовах, коли університети не можуть забезпечити безперервність навчального процесу?
У такій ситуації найкраще розділити те, що можна безпечно і якісно опановувати дистанційно, і те, що потребує фізичної присутності, а для останнього передбачити гнучкий графік.
Лекції – переносити в онлайн та давати стислу і зрозумілу інформацію для самостійного вивчення. Зараз в освіті все має бути спрямоване на спрощення – спрощення заради єдиної мети: розуміння.
Практику – робити в змішаному форматі, давати завдання, намагатися пояснювати дистанційно та запроваджувати консультації в різні дні, щоб підлаштовуватись під повітряні тривоги і мати можливість потрапити до викладача без прив’язки до жорсткого графіку.
Частину професійних компетентностей студент може здобувати безпосередньо на підприємстві чи в організації, поєднуючи навчання з реальною професійною діяльністю. Дуальна форма освіти у нас юридично існує і вже досить добре оформлена, але масової вона поки що не стала.
Для інженерних спеціальностей це особливо цікаво. Наприклад, майбутньому фахівцю з транспортної інфраструктури набагато корисніше частину часу проводити у дорожній організації, у лабораторії, у проєктувальника чи експлуатуючої організації, ніж намагатися замінити все це на чергову лекцію в Zoom.
Роботодавець має більше можливостей оперативно адаптувати організацію роботи до конкретної ситуації: враховувати рівень загрози, напрямок можливого удару, специфіку виробничого об’єкта, наявність укриття та можливість продовження роботи в безпечних умовах.
Адміністрація закладу освіти ж у першу чергу має забезпечити безпеку – університету складно гарантувати безперервність практичної підготовки для великої кількості студентів одночасно. Натомість розподіл студентів між різними підприємствами та організаціями дозволяє зробити цей процес більш гнучким.
Дуальна форма може бути не лише інструментом наближення освіти до ринку праці. В умовах війни вона може стати одним із механізмів забезпечення безперервності практичної підготовки.
Набагато складніше зі школами. Адже наявність укриття далеко не завжди означає можливість проведення занять у ньому. Часто це просто спільний підвал. Частково – парти, де хтось навчається, частково – лавочки, де діти грають у карти, сидять у телефоні чи займаються чимось іншим. І все це неминуче позначається на якості освіти.
Але в цьому випадку більшість відповідальності все ж таки лягає на батьків. Вони змушені обирати: залишатися в Україні, приймаючи ризики для безпеки, дискомфорт дитини та освітні втрати, або залишати своє життя, роботу, дім і шукати для дитини кращої та безпечнішої долі за кордоном.
Автор: Анна Мінюкова, інженер шляхів сполучення, асистентка кафедри мостів, тунелів і гідротехнічних споруд Національного транспортного університету, експертка Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти.
