Уряд підтримав мою заяву про звільнення з посади заступниці міністра освіти і науки України.
Це були рік і десять місяців роботи в умовах повномасштабної війни. Час, коли потрібно було щодня реагувати на нові виклики, але водночас не відкладати зміни на період «після війни».
Що було для мене найважливішим у цій роботі?
- Не імітувати зміни й не ховатися за популістськими лозунгами.
- Не маскувати те, що не працює, удаючи, що так можна прожити ще кілька років. Не драматизувати, але й не применшувати виклики.
- Не перекладати відповідальність, але й не забирати її в тих, кому вона належить.
А чесно дивитися на дані – демографічні, освітні, фінансові. Визнавати реальність такою, якою вона є, навіть коли вона суперечить бажаному образу або політично комфортним рішенням. І вже від цього будувати політики. Не завжди популярні. Не завжди зручні. Але такі, що дають системі шанс працювати не лише сьогодні, але й через роки.
Саме з цієї логіки ми й будували свою роботу. Якщо дуже коротко – її можна звести до трьох напрямів:
- Учитель;
- Зміст;
- Простір.
Учитель
Для нашої команди було вкрай важливо змінити саму логіку підвищення кваліфікації вчителів. Від моделі, у якій держава визначає, де й як навчатися вчителю, – до моделі, у центрі якої сам учитель: його професійні потреби, право вибору та відповідальність за власний розвиток.
Щоб ця зміна стала можливою:
- держава отримала у власність платформу «Вектор», яка стала цифровою основою нової системи професійного розвитку;
- розпочато пілотування механізму «Гроші ходять за вчителем», який дає педагогам можливість самостійно обирати програми підвищення кваліфікації;
- відкрито ринок провайдерів професійного розвитку, створивши конкуренцію;
- розширено коло педагогічних працівників, які можуть отримувати державне фінансування на підвищення кваліфікації.
Зміст освіти
Завданням політики «Освіта для життя» було не створити ще одну реформу, а переосмислити логіку шкільної освіти: що має вивчати дитина з 1 до 12 класу, як зміст вибудовується між роками навчання, як предмети доповнюють один одного і як зробити так, щоб знання не існували окремо від життя.
Для цього ми:
- затвердили десять концептуальних засад освітніх галузей і Дорожню карту їх реалізації до 2030 року;
- створили нові модельні програми для інтегрованих курсів та поурочні матеріали для вчителів;
- повністю змінили підхід до створення підручників: запровадили дворічний цикл підготовки, повноцінну апробацію в школах, комплексну експертизу та вдосконалили конкурсний відбір;
- паралельно започаткували Школу авторів, Школу експертів і підготували практичний посібник «Як написати підручник НУШ», адже якість навчальних матеріалів починається не з друку, а з їхнього створення.
Окремим напрямом стали політики для дітей, яких повномасштабна війна поставила в абсолютно різні життєві обставини.
Для дітей за кордоном ми створили чотири моделі навчання – від повного дистанційного до українознавчого компонента в освітніх осередках. Усі вони передбачають визнання результатів навчання в українській системі без додаткового оцінювання.
Водночас запровадили механізм верифікації освітніх осередків, закріпили право їхніх учителів на педагогічний стаж і державне підвищення кваліфікації, а також розробили навчальні матеріали для викладання українознавчого компонента.
Для дітей на тимчасово окупованих територіях уперше були створені окремі механізми навчання: педагогічний патронаж, спеціальна Типова освітня програма, модельні навчальні програми та порядок визнання результатів навчання, здобутих в окупації.
Ці рішення дають дитині можливість повернутися до української системи освіти без штучних бар'єрів.
Простір
Не буду дублювати цифри про мільярди гривень, інвестовані в безпеку та оновлення шкіл. Вони добре відомі. Для мене значно важливіше те, що за цей час вдалося змінити сам підхід.
Першим таким рішенням стала політика «Школа офлайн». Вона була не лише про будівництво укриттів. Її завданням було повернути дітей до очного навчання там, де це безпечно, поєднавши в одну систему рішення щодо укриттів, підвезення, забезпечення технікою та організації освітнього процесу відповідно до безпекової ситуації.
Не менш важливо було змінити правила державного фінансування. МОН стало першим міністерством, яке почало системно використовувати цифрову екосистему DREAM для відбору інфраструктурних проєктів. Отримати державне фінансування могли ті проєкти, які були частиною стратегічного планування громади та внесені до системи. Це означало прозорі критерії, відкритий процес прийняття рішень і значно менше простору для суб'єктивності.
Оновлення освітнього простору ми також розглядали значно ширше, ніж ремонт чи закупівлю обладнання. Ми переглянули вимоги до навчальних просторів, почали створювати комплексні сучасні простори за кластерним принципом, фокусуючись на майбутніх академічних ліцеях.
Окремим напрямом стали осередки «Захисту України», де навчання побудоване на практиці: домедичній допомозі, цивільному захисті, роботі з сучасними технологіями та відпрацюванні дій у надзвичайних ситуаціях.
Ще одна менш помітна, але важлива зміна – новий підхід до забезпечення шкіл підручниками. Ми перебудували весь цикл – від планування й підготовки тиражів до друку та логістики, визначивши чіткі строки й відповідальність на кожному етапі. Для мене це не лише про логістику. Це про те, що система починає працювати передбачувано.
Старша профільна школа
Окремо хочу зупинитися на реформі старшої профільної школи. На мою думку, саме вона є найважливішою і водночас найскладнішою зміною в шкільній освіті.
Старша школа сьогодні майже не дає вибору, не враховує різні освітні траєкторії й часто не відповідає тому, як молоді люди навчаються, обирають професію та планують своє майбутнє. Ми очікуємо, що в 16–17 років молода людина визначатиметься зі своїм майбутнім, але продовжуємо пропонувати майже однаковий набір предметів незалежно від її інтересів, здібностей чи планів. Саме тому головна ідея реформи – дати старшокласникам реальний вибір: профілю навчання, предметів і курсів.
За цей час нам вдалося не просто підготувати концепцію, а перейти до практичного впровадження реформи.
Для цього ми:
- затвердили Типову освітню програму для академічних ліцеїв;
- оновили Положення про ліцей і створили нормативну основу для впровадження трирічної старшої профільної школи;
- підготували до старту трирічного пілоту 150 академічних ліцеїв, який розпочинається 1 вересня 2026 року;
- забезпечили розроблення 191 модельної навчальної програми, а 119 авторських колективів уже подали підручники для допуску до апробації;
- досягли того, що 99% територіальних громад уже мають бачення своїх мереж закладів освіти і визначили, які з них будуть академічними ліцеями;
- розпочали системне навчання директорів, управлінських команд і вчителів пілотних закладів;
- підготували покроковий посібник для академічних ліцеїв, за яким із вересня розпочинається робота в регіонах;
- заклали основу для системи кар'єрного радництва: нову професію внесено до Класифікатора професій, розроблено професійний стандарт, оновлюються штатні нормативи, а більше 6000 педагогів вже готові працювати з дев'ятикласниками, допомагаючи їм з вибором спрямування та профілю.
Для мене головний результат цього етапу, що реформа старшої профільної школи перестала бути планом. Вона перейшла у фазу реалізації.
Жоден із цих результатів не є заслугою однієї людини. За кожним рішенням – сотні людей, які аналізували, критикували, пропонували, шукали рішення, брали на себе відповідальність і доводили справу до кінця.
Дякую команді Міністерства освіти і науки, Офісу впровадження НУШ, усім нашим інституціям (УІРО, УМЗО(ЦЗО), УЦОЯО, ІОА, ДСЯО), освітянам, керівникам закладів освіти, громадам, експертам, громадським організаціям, українським і міжнародним партнерам. Саме в роботі з вами народжувалися рішення і результати.
Кожен результат можна оцінювати по-різному. З рішеннями можна погоджуватися або ні. Це нормально. Державна політика завжди є результатом великої кількості дискусій, компромісів, аргументів і різних позицій.
Коментарі до цього допису у себе на сторінці я закрию.
Не тому, що не готова до дискусії. Навпаки – більшість рішень, про які я написала, народилися саме в непростих дискусіях. З учителями. З громадами. З директорами. З експертами. Усередині команди. І саме завдяки різності позицій вони ставали сильнішими.
Але цей допис – не продовження цих дискусій. Це спроба зафіксувати власний етап відповідальності.
Дякую всім, хто був його частиною. Незалежно від того, чи ми були однодумцями чи опонентами. Саме різні погляди, підтримка, критика, сумніви й спільна робота зрештою і формують якісну державну політику.
Автор: Надія Кузьмичова, ексзаступниця міністра освіти і науки України.
