Допоки освітяни у відпустці, у Верховній Раді зареєстрували законопроєкти №15395 та №15396, які мають боротися з небезпечними інтернет-челенджами серед дітей.
Ідея правильна – захистити школярів від смертельних онлайн-ігор. Але механізм реалізації знову перекладають на плечі вчителів та директорів, погрожуючи останнім штрафами та виправними роботами за «неповідомлення поліції».
Цікаво, як педагог має моніторити приватні соцмережі десятків учнів поза уроками? У нас немає на це ні технічного права, ні фізичного часу.
Проте я вважаю, що вихід є, і він логічний. В Україні вже активно діє закон про посилення безпеки у школах та масштабується проєкт МВС «Служба освітньої безпеки» (СОБ). У закладах освіти працюють спеціально підготовлені офіцери поліції.
Ось чому виявлення деструктивних трендів – це завдання саме для офіцера безпеки, а не вчителя:
1. Професійні повноваження.
Поліцейський у школі має офіційне право взаємодіяти з кіберполіцією та ювенальною превенцією для моніторингу загроз. У вчителя таких інструментів немає.
2. Спеціальна підготовка.
Офіцери СОБ знають психологічні маркери підліткових девіацій та алгоритми дій у разі виявлення кіберзагроз.
3. Прямий зв'язок із Нацполіцією.
Офіцер безпеки на місці може миттєво зреагувати й задокументувати факт залучення дитини до небезпечної гри, звільнивши директора від абсурдної ролі «слідчого» під загрозою штрафу.
4. Розподіл обов'язків.
Завдання вчителя – дати знання, навчити медіаграмотності та критичного мислення.
Завдання офіцера безпеки – захищати, координувати правоохоронні заходи та припиняти правопорушення.
Якщо держава хоче реальної протидії онлайн-загрозам, то ці обов’язки мають бути офіційно закріплені за офіцерами Служби освітньої безпеки.
Школа займається освітнім процесом, а безпекою мають займатися професіонали, що наділені повноваженнями і навичками, як це робити.
Автор: Леся Хлипавка, учитель історії м. Черкаси, співавтор програм із історії.
