Ігор Баранов

Хоч як ти автоматизуй, оптимізуй, вигадуй розумні рішення – настає момент, коли обсяг роботи фізично не влазить у живу людину

У проєкті нового штатного розпису загубили головне слово «автономія»

На початку року я представляв читачам калькулятор для педагогів, метою якого було показати реальний рівень збільшення зарплат через нездоровий ажіотаж навколо цієї теми. А трохи згодом повноцінний інструмент презентували в Міністерстві освіти і науки України.

Ні-ні, я не приписую собі лаврів – причина була не в мені, а в запиті суспільства, який давно й гостро висів у повітрі. Я просто зреагував раніше.

Вийшло кумедно, але по-хорошому: коли твоя нашвидкуруч зібрана ідея через пару місяців звучить уже з вищої трибуни – це привід усміхнутися. І, чесно кажучи, почути запит суспільства й дати на нього відповідь інструментом, а не відпискою, – це якраз те, чого ми давно й чекаємо. Значить, чують. Значить, рухаємось у правильному напрямку.

Майже через півроку – друга серія. Пам'ятаєте, я обіцяв дійти до штатних нормативів? Дійшов. Причому саме тоді, коли з'явилася новина про проєкт змін.

Я, чесно, зрадів. Подумав: ну нарешті, зараз відкрию і побачу перелік посад, якого реально вистачить, щоб школа могла жити самостійно, як їй і обіцяв закон.

Відкрив. І далі – провалля…

Бо склалося стійке відчуття, що автори проєкту десь загубили головне слово. Автономія. Те саме, заради якого все й затівалося. Замість цього – швидше «впихнути» посади під «профільну» школу і трохи причесати решту «за компанію». Наче поставили галочку й побігли далі.

І я розумію логіку «будемо накидати обов'язки поступово». Тільки вона розбивається об найпростішу арифметику, яку не обійти жодною реформою – людино-години.

Хоч як ти автоматизуй, оптимізуй, вигадуй розумні рішення – настає момент, коли обсяг роботи фізично не влазить у живу людину. Ні в мотивовану, ні в досвідчену – у жодну, у якої 24 години на добу і яка теж хоче і має повне право інколи жити не роботою.

Тут я маю сказати найважливіше: мені неймовірно пощастило з командою – професійною, завзятою, яка разом зі мною тягне все це пліч-о-пліч, часто далеко за межами людяного.

Я щоразу не до кінця розумію, чому вони лишаються. А насправді – розумію. Бо тримає нас не штатний розпис, а щось значно більше. Але саме тому мені так гірко дивитися на всю цю ситуацію, яка з кожним місяцем стає лише складнішою.

Не можна нескінченно тримати систему на людях, які працюють на межі просто тому, що вони хороші люди. Одного разу межа закінчиться, і всі заклади освіти «посипляться», як доміно...

Тепер по суті. Проєкт справді потрібний і давно очікуваний. Нарешті з'являється юрист. Нарешті психолога й соціального педагога рахують за формулами, які дають потрібну кількість спеціалістів. Прописали кар'єрного радника й персонал для пансіонів.

Питання починаються там, де проєкт зупиняється на півдорозі.

Юриста дозволено ввести «у разі виробничої необхідності». Але необхідність тут не буває «у разі» – вона постійна. Заклад щодня укладає угоди, обробляє персональні дані сотень людей, відповідає за них перед законом. Формулювання «за потреби» просто перекладає рішення на засновника, а отже – робить наявність юриста лотереєю.

Далі – арифметика, яка чіпляє найбільше. Ставка бухгалтера однакова для закладу на двісті учнів і на дві тисячі. Ставка медсестри теж.

Норматив доходить до певної позначки й завмирає, ніби після неї заклади перестають рости. Але вони ростуть. І виходить, що велика школа забезпечена кадрами так, ніби вона середня, а працює за трьох.

І окремо – люди, яких у нормативі немає взагалі. Той, хто веде всю кадрову роботу (спробуйте просто уявити, скільки тільки кадрової роботи у закладах з колективами 150+ людей).

Для прикладу гляньте, скільки посад у закладах професійної освіти при значно менших кількісних показниках. Там і економісти, і цілі бухгалтерська та кадрова служби, і багато іншого.

Нам треба й той, хто відповідає за діловодство. Той, хто тримає всю цифрову інфраструктуру, без якої сьогодні не працює жодна школа.

Класний керівник – окремою ставкою, як вимушена альтернатива, а не «додаток» до вчительського навантаження, від якого педагоги все частіше відмовляються, і я їх чудово розумію.

Я не спинився на переліку претензій. За кожною позицією порахував: звідки береться ставка, який мінімум, як вона змінюється зі зростанням закладу. Не «додайте більше», а прозора логіка, яку можна покласти на стіл і захищати цифрами перед тим, хто розподіляє кошти.

Картки з таблиці для візуалізації додаю, тож можна буде передивитись для тих, хто не хоче багато букв читати.

І дуже хочу почути тих, хто щодня в цьому живе – освітян, а ще краще, якщо ви продублюєте свої думки у вигляді зауважень та пропозицій.

Я розумію, що міг чогось не врахувати, щось порахувати недостатньо (наприклад, у думках була окрема посада психолога для колективу, бо у практичних психологів функції трохи інші… проте в пропозиції її не вписав, бо поки не до кінця розумію її кількісну необхідність).

Повна таблиця, у якій зібрані діюча штатка, проєкт змін та мої пропозиції, яку я відправлю до міністерства для врахування, знаходиться за посиланням.

Розумію, що це лише моє бачення й десь я можу помилятись, тому можете брати її за основу, вносити свої корективи та відправляти пропозиції від себе – час ще є.

Нагадую: зауваження та пропозиції до зазначеного проєкту приймаються в електронній формі на e-mail: [email protected] до 24 липня 2026 року.

Ми маємо бути почутими, бо штатний розпис – це не формальність у кінці Статуту. Це межа між школою, яка справді є автономною та спроможною якісно забезпечити цю автономію, і школою, якій просто дозволили так називатися.

Як завжди, не претендую на єдиновірність своїх думок та чекаю на ваш професійний фідбек.

Автор: Ігор Баранов, директор ліцею №23 ім. М. Очерета, м. Житомир.

Оригінал публікації

КОМЕНТАРІ
Багато символів. Скоротіть на
Залишилось символів 1000
Заповніть форму, або
Заповніть форму або