У сучасній теорії управління багато говорять про відкритість, роботу з фідбеком та педагогіку партнерства. Проте на практиці інколи можна зустріти абсолютно протилежний, але дивовижно живучий тип управління, який можна назвати «тефлоновим менеджментом».
Це стратегія, за якої головним завданням лідера стає не розвиток довіреної йому установи, а побудова персонального захисного купола, крізь який не проникає жоден сигнал ззовні.
Найяскравіша риса такого стилю – це унікальна здатність ігнорувати будь-які пропозиції, рекомендації чи офіційні розпорядження профільних відомств.
Особливого цинізму ситуація набуває тоді, коли рішення та запити органів координації галузі стосуються не банальної паперової звітності, а безпеки дітей та облаштування захисних просторів у період воєнного стану.
У той час як питання цивільного захисту та фізичної безпеки учнів мають бути абсолютним, безумовним пріоритетом для такого керівника, навіть ці розпорядження стають просто черговим файлом у папці зі спамом. Будь-яке доручення, навіть критично важливе для збереження життя і здоров'я дітей у нинішніх реаліях, сприймається як необов'язкове до виконання.
Ба більше, наявність у біографії офіційного попередження за неналежне виконання обов'язків не змінює загального курсу, а сприймається не як привід негайно виправити ситуацію з безпекою, а як тимчасовий паперовий дискомфорт, який можна просто перечекати за принципом «якщо я мовчатиму достатньо довго, вони перемикнуть увагу на когось іншого».
Поки зовнішній світ вимагає діалогу, керівник обирає тактику глухої оборони від ключових бенефіціарів – батьків та громади, заради організації безпеки й роботи яких і створювався цей простір. Будь-які спроби спільноти вийти на прямий контакт, поставити незручні запитання про готовність закладу до надзвичайних ситуацій чи запропонувати зміни наштовхуються на глуху стіну штучної зайнятості або технічних перепон. Найкращим способом вийти сухим з води під час будь-якої кризової ситуації стає маніпуляція тишею та креативна бездіяльність.
Жоден подібний керівник не зміг би довго утримувати позиції без створення специфічної атмосфери всередині самої команди.
Замість здорової дискусії в колективі культивується обережність і страх. Люди швидко розуміють, що мати власну думку, вказувати на помилки чи бити на сполох через невиконані заходи безпеки – це прямий шлях до професійної ізоляції та адміністративного тиску.
При цьому найближче оточення лідера в особі заступників повністю підлаштовується під його правила гри. Вони не просто слухняно виконують вказівки, а стають активними адвокатами бездіяльності свого керівника, знаходячи йому виправдання перед кожним аудитором.
Щоб уберегти його від відповідальності та захистити власні посади, заступники вдаються до різноманітних маніпуляцій та відвертого обману. Вони дезінформують учасників освітнього процесу, надають викривлені звіти галузевим органам управління і навіть вводять в оману вище керівництво територіальної громади, створюючи ілюзію повного порядку там, де насправді панує хаос. Страх втратити свій статус чи роботу виявився значно сильнішим за професійну етику та безпеку людей.
Цей деструктивний стиль менеджменту – не просто внутрішня проблема окремо взятого кабінету, а пряма загроза життєздатності всієї системи освіти. Коли особистий спокій та збереження посади ставляться вище за безпеку дітей у воєнний стан і партнерство з громадою, заклад просто припиняє виконувати свою головну місію. Саме тому такі керівники, на мій погляд, не мають права обіймати управлінські посади та допускатися до керівництва закладами освіти.
Уже зовсім скоро розпочнуться конкурси на посади директорів. Цей відбір має стати вирішальним моментом та надійним фільтром.
Завдання відповідальних органів влади, громади і конкурсних комісій зробити все, щоб закрити хід у кабінети подібним кандидатам.
Освіті потрібні лідери, які вміють брати відповідальність, чути людей та діяти рішуче заради безпеки кожного учня, а час закритих дверей, брехні та безкарного саботажу має назавжди залишитися в минулому.
Автор: Оксана Хомич, доктор філософії з освітніх, педагогічних наук.
