Багато хто щиро радіє зміні міністрів освіти. Але, здається, менше очікувань – менше розчарувань...
Пан Оксен без роботи не лишиться, та й у школу навряд чи піде працювати – це зрозуміло, тому подібні побажання від начебто грамотних освітян просто смішать.
От видихне з полегшенням – це точно. Бо насправді йому припало мініструвати в час, коли невідворотними є непрості і непопулярні рішення.
Адже:
- нікуди не випарується демографічна криза;
- діти в селах не народяться;
- виїжджати за кордон не перестануть – перспективи для молоді в нашій державі не дуже втішні (історія з картонковими протестами тут показова);
- засновники закладів (місцеві ради) щедрішими й мудрішими не стануть.
Тобто оптимізувати заклади освіти (школи) будуть і надалі. До того ж настає невідворотний час оптимізації вишів, бо їх забагато для такої кількості дітей.
Чи «прикриють» НУШ? Не думаю – надто багато вкладено і фінансового, і людського ресурсу. Та й ідея не така вже й нікудишня. Тут швидше втілення шкутильгає.
Хоча я за перегляд таки системи оцінювання в НУШ (витрата часу на оцінювання за ГР не конвертується в ефективність. Насправді цей процес є профанацією, і це треба визнати).
Заробітну плату на стільки, на скільки нам би хотілося, теж не піднімуть. Немає ні політичної волі, ні ресурсу. Якщо піднімуть, її зжере чергове здорожчання.
Кадрова криза? Ну давайте чесно, втоптування в бруд нашої професії почалося дуже багато міністрів тому. І жодні гасла типу «вчителі важливі» тут вже не допоможуть і не приведуть людей у педагогіку.
Яких змін насправді хотілося б (до того ж, вони не ресурсозатратні)?
Найголовніше – чіткі правила гри:
- ввести хоч якусь плановість і передбачуваність в управлінських процесах (роками адміністрації закладів живуть в режимі «зробити сьогодні на вчора» та дріб'язкової регламентації (від слова «терміново» мене особисто вже тіпає. Останнім часом це якось загострилось у зв'язку із популістськими ініціативами і приведенням їх до життя засобами цифровізації. Я про АІКОМи і різні в них операції);
- реальне скорочення звітності лиш до тієї, що пов'язана з фінансуванням закладів; ревізія застарілих форм звітності (ну погодьмося, кому треба дані про працевлаштування випускників, скажімо?);
- повна заборона фотозвітів і будь-якого звітування щодо поточної (особливо виховної) роботи (достатньо річного звіту директора);
- оптимізація навчальних годин у напрямку посилення предметів, що відповідають вимогам часу;
- заборонити терор закладів конкурсно-флешмобно-опитувально-рейтинговою гарячкою найрізноманітніших структур (тут у пригоді стала би єдина платформа, де різні мегатворчі суб'єкти виставляли б свої ініціативи, а люди вже думали б, куди долучитися);
- чітке дотримання вимог законодавства щодо робочого часу і протягом року, і в період відпусток (ну чесно, 17 липня, а відпустки в шкільних адмінів ще не було через постійні «прохання» виконати неоплачувану роботу то в АІКОМ, то деінде (тому, хто каже «закрий ноутбук і пошли всіх кудись»: повірте, дістануть і знайдуть, куди б ти не сховалась);
- чітке унормування праці вчительства (вимагати тільки те, за що платимо зарплату, а на все інше – мораторій. Будь-яка не передбачена посадовими обов'язками робота чи виходи на роботу мають підлягати додатковій оплаті).
Комусь це все може видатися дрібними рутинними дрібницями. Проте із них складається наше щодення, яке жорстко б'є по мотивації працювати.
Хтось скаже, що це ми внизу маємо боротися. Але мені мріється про список табу, щоб ці дискусії з чиновниками нижчих рівнів не з'їдали наші нерви і дорогоцінний час. Імпульс упорядкування має йти згори.
Дехто скаже: «Так багато з названого можна вирішити й без міністра!» Дійсно, багато проблем чи тригерних практик управління походять від чиновництва нижчих ланок. Тобто якісь вимоги МОН приплюсовуються до «хотєлок» інших нашийників школи. Усе разом це складає громіздку систему управління, яка тисне на школу часто просто дурними вимогами.
Чи погодяться ці люди із системи відмовитись від своєї ролі і отримуваних вигод? Ні. Чи дозволить ця вся система комусь знищити себе? Ні.
Тому й не зачаровуймось новим міністром, бо будь-хто із них є лише ланкою в системі-спруті. І не схоже за всі роки, принаймні моєї практики, щоб хтось мав силу цю систему зрушити.
Тому й не зачаровуймось фактом зміни міністра, щоб не розчаровуватись потім.
Автор: Олена Бурлака, заслужений учитель України, заступник директора з навчально-виховної роботи Городищенського ліцею Городищенської міської ради Черкаської області.
