Нещодавно оприлюднено відомості про результати щорічного рейтингу українських університетів «ТОП-200 Україна 2026».
У 2026 році ТОП-5 рейтингу виглядає так: Національний університет «Львівська політехніка», Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», Сумський державний університет, Львівський національний університет імені Івана Франка.
До групи найкращих 20 університетів, згідно з баченням укладачів рейтингу, ввійшли 7 столичних університетів, 3 університети зі Львова, по 2 – з Харкова та Дніпра.
На мою пересічну думку, результати вказаного рейтингу, незважаючи на велику кількість різноманітних цифр, не мають серйозного значення.
Спробую пояснити свою позицію.
Давайте уважно прочитаємо інформаційне повідомлення. Вказано, що рейтинг розробив Центр міжнародних проектів «Євроосвіта» відповідно до рекомендацій міжнародної групи експертів IREG Observatory on Academic Ranking and Excellence.
Укладачі зазначили, що «у цьогорічному рейтингу посилено роль показників, які характеризують внесок вишів у досягнення цілей сталого розвитку, рівень соціальної відповідальності, міжнародної конкурентоспроможності та інноваційної спроможності. Порівняно з минулими роками збільшено вагу міжнародних індикаторів QS Sustainability Rankings, THE Sustainability Impact Ratings, а також комплексних світових рейтингів, що оцінюють якість освіти, наукових досліджень, інтернаціоналізацію та репутацію університетів».
Найцікавіше слово – «цьогорічному». Тобто укладачі відверто визнають, що в цьому році взято до уваги якийсь новітній перелік показників. Як з’ясувалося, така маніпуляція застосовувалася не лише в цьому році, а і в кожному попередньому. Постійної «модернізації» зазнає не лише перелік показників, що береться до уваги, а також і відповідні вагові коефіцієнти.
Кожен охочий може легко в цьому переконатися самостійно, оскільки всі цифри за попередні роки є в загальному доступі. Наприклад, під час складання рейтингу за 2025-й рік було проголошено, що «автори посилили увагу до показників, які відображають вплив штучного інтелекту на дослідницьку діяльність, інноваційну активність, соціальний вплив університетів».
Перед презентацією рейтингу за 2024 рік нам повідомили таке: «З-поміж них найбільші вагові коефіцієнти мають академічна, науково-видавнича діяльність, оцінка науково-дослідницьких досягнень через порівняння сайтів університетів, досягнення в розрізі Цілей сталого розвитку ООН та оцінювання впливу університетів на суспільство в чотирьох широких сферах: дослідження, інформаційно-просвітницька робота, управління та навчання».
Рейтинг за 2023 рік супроводжувався таким поясненням: «З-поміж них найбільші вагові коефіцієнти мають академічна, науково-видавнича та міжнародна діяльність, оцінка науково-дослідницьких досягнень через порівняння сайтів університетів, цитованість наукових праць праць учених у наукових виданнях, якість представлення та популярність закладу в інтернет-просторі, а також досягнення в розрізі Цілей сталого розвитку ООН».
Кожна людина, яка цікавиться побудовою або аналізом рейтингів, у тому числі результатів роботи закладів вищої освіти, може по-різному ставитися до щорічної зміни методики (набору показників та вагових коефіцієнтів).
Хтось скаже, що це добре, оскільки таким чином уможливлюється врахування сучасних очікувань (або суб’єктивних побажань замовників?).
Хтось скаже, що це погано, оскільки таким чином фінальні результати можуть бути легко «підкориговані» під конкретних учасників.
У будь-якому випадку наявність практики щорічної зміни методики дозволяє зробити кілька висновків.
По-перше, оприлюднений рейтинг за певний рік – це просто «поточне бачення» укладачів (фахівців), які орієнтуються на власне уявлення про навколишній світ, а також на власні поточні задачі. Це бачення сформоване на основі певних мотивів (добросовісних або недоброчесних). Будь-який інший дослідник, спираючись на аналогічні первинні дані, за рахунок маніпуляцій з набором показників та ваговими коефіцієнтами, може легко скласти власний рейтинг, у якому будуть викладені зовсім інші результати.
По-друге, оприлюднені рейтинги за різні роки, оскільки вони ґрунтуються на різних показниках та різних вагових коефіцієнтах, не є співставними між собою. А відтак – не мають здатності до порівняльності.
По-третє, відсутність можливості порівнювати оприлюднені рейтинги за різні роки дає змогу стверджувати, що вони мають скоріше іміджеве і навіть розважальне значення, а не аналітичне і тим більше не наукове.
По-четверте, на основі оприлюднених рейтингів неможливо не лише робити якусь аналітику, а також неможливо і будувати серйозні прогнози, і тим більше – стратегічні плани. У адміністрації закладу освіти, що ретельно вивчає рейтинг, немає мотивації посилено розвивати якись конкретний напрям, оскільки цей напрям, не виключено, у наступних рейтингах буде проігнорований.
По-п’яте, постійна зміна методики побудови рейтингу (списку показників та вагових коефіцієнтів) дозволяє зробити обгрунтоване припущення про недосконалість методології та процедр, що застосовуються. Ми розуміємо, що чинна методика, скажімо так, є «авторською», і автори мають право її змінювати нескінченно. Але в такому разі пересічні читачі мають чітко усвідомлювати, що вони споживають результати рейтингування, які отримані за недосконалою (ненауковою) методикою.
Наведені роздуми спонукали до вивчення сайту Центру міжнародних проектів «Євроосвіта» та пошуку додаткових відомостей.
На цьому сайті зазначено, що «Центр міжнародних проектів “Євроосвіта” було створено в 2003 році за ініціативою та підтримкою Науково дослідного інституту прикладних інформаційних технологій Кібернетичного центру НАН України».
Як вбачається з наведеної інформації, під час визначення підсумкового рейтингу до уваги було взято десять «показників», кожен з яких має певну вагу. Причому зазначено, що перелік цих показників (6 міжнародних і 4 національних) та їх вагові коефіцієнти визначалися експертами проєкту «ТОП-200 Україна 2026» із залученням експертів IREG Observatory on Academic Ranking and Excellence.
Стоп. Давайте розбиратися. Виходить, що є аж три групи експертів:
- експерти Центру міжнародних проектів «Євроосвіта» (про них вказано у повідомленні);
- експерти проєкту «ТОП-200 Україна 2026»;
- експерти IREG Observatory on Academic Ranking and Excellence.
Одначе, на жаль, на жодному із вивчених сайтів не наведено жодної інформації про «експертів», про цих неперсічних постатей, які брали участь у формуванні рейтингу, а також нічого не написано про їхні ділові і моральні якості (освіта, кваліфікація, досвід роботи в системі освіти, участь у крупних дослідницьких проектах, перелік наукових праць, рівень володіння українською, англійською та іншими мовами, відсутність судимості тощо).
На сайті Центру міжнародних проєктів «Євроосвіта» є сторінка «Співробітники», на якій наведено інформацію лише про керівника громадської організації та менеджера технічної підтримки.
Виходить, Центр міжнародних проєктів «Євроосвіта» є чи то «ініціативою», чи то «проєктом», чи то громадською організацією, в якій працює лише два співробітники (чи то штатних, чи то позаштатних), а інформація про експертів, які щорічно на власний розсуд змінюють методологію та на цій основі укладають рейтинги, свідомо не розголошується.
На сайті IREG Observatory on Academic Ranking and Excellence вказано, що це – міжнародна некомерційна асоціація рейтингових організацій.
Одначе, є низка відверто загадкових обставин. Здивувало, що серед членів асоціації є багато різних університетів, тобто тих організацій, роботу яких експерти мають оцінювати.
Здивувало, що серед університетів, які є членами асоціації, згадано два українських – Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського та Сумський державний університет. За дивним збігом обставин, ці університети увійшли в першу п’ятірку рейтингу.
Здивувало, що у списку членів асоціації немає Центру міжнародних проектів «Євроосвіта», який складає згаданий рейтинг і постійно посилається на «експертів асоціації» та їхні буцімто авторитетні оцінки.
Здивувало, що серед членів асоціації є дві російські організації – Національний центр державної акредитації та Група RAEX. І навіть подано посилання на сайти цих організацій.
Окрім того, автор цих рядків помітив безліч ознак методологічної неохайності укладачів рейтингу. Наприклад, одним із показників, який береться до уваги при складанні фінального рейтингу, є кількість отриманих патентів вченими університету. Відповідна інформація, зазначається у поясненнях, береться з сайту Спеціальної інформаційної системи УКРНОІВІ. Одначе, відвідавши вказаний сайт, користувач не може знайти жодного «проміжного рейтингу» (чи іншого об’єктивного показника), який показує внесок конкретного університету або його працівника у формування підсумкового результату. Також не зрозуміло, яким чином враховано внесок працівника, якій змінив місце роботи.
Інша дивина, на яку слід звернути увагу – доволі «округлі» значення всіх десяти вагових коефіцієнтів, кожен з яких закінчується або на 0, або на 5. Надзвичайно малоймовірно, що таке можливо під час визначення середнього значення кожного коефіцієнта, отриманого від багатьох експертів. Скоріш за все, кожне значення було «підкориговане» для зручності, а отже не має наукового навантаження.
Ще одна дивина – міжнародні показники мають значно вищі значення вагових коефіційєнтів (від 0,100 до 0,150), аніж національні (кожний по 0,055). Нескладні розрахунки показують, що за рахунок маніпулювання цими коефіцієнтами міжнародні дані формують 78% загальної оцінки, а національні – лише 22%. Це дозволяє зробити ще одне припущення про неприйнятність запропонованої методики, оскільки вона слабо враховує надзвичайні національні особливості (воєнний стан, відключення світла, знищення та пошкодження будівель закладів освіти, феномен переміщених закладів, необхідність створення укриттів, наявність змішаного режиму навчання та ін.).
Є ще одна, скажімо так, «незрозумілість», про яку варто згадати окремо.
Уважне вивчення оприлюднених результатів дало змогу помітити, що університети, які розташовані у прифронтових регіонах, у тому числі в Харкові, постійно погіршують свої позиції. Приміром, Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна займав у 2024 році 4 місце, а у 2025 та 2026 роках – уже 6-те. Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут» у 2025 році займав 9 місце, а у 2026 – вже 13-те.
Ми інтуїтивно відчуваємо, що на погіршення показників діяльності закладів вищої освіти, які розташовані у прифронтових регіонах, відчутно впливають чинники, зумовлені безпековою ситуацією. Ці університети постійно втрачають якісно підготовлених абітурієнтів, а відтак – і студентський контингент.
Через активні бойові дії керівництво прифронтових закладів освіти змушене витрачати більше ресурсів на безпекові заходи та збереження досягнутого потенціалу, і менше – на розвиток та інновації. Керівники прифронтових університетів змушені щоденно вирішувати проблеми, про які колеги з тилових університетів навіть і не здогадуються.
Натомість укладачі рейтингу браво рапортують: «під час укладання рейтингу 2026 року експерти враховували сучасні тенденції трансформації системи вищої освіти України, яка перебуває у стані глибоких структурних змін, зумовлених як реалізацією реформ, так і масштабними втратами, спричиненими повномасштабною військовою агресією російської федерації проти України».
Яким же чином було враховано «масштабні втрати, спричинені повномасштабною військовою агресією російської федерації проти України» – абсолютно не пояснюється.
Не хочеться вірити, що про «повномасштабну військову агресію» укладачі рейтингу згадали просто так, бездумно і безвідповідально – просто як данину моді.
P.S. У цій статті відображено лише позицію автора. Висновки та фактичні твердження, наведені у цій статті, не відображають позиції державних органів, установ, організацій.
Автор: Сергій Захарін, державний секретар Міністерства освіти і науки України (2021–2023), доктор економічних наук, професор.
