Ситуація з читанням складна практично в усіх розвинених країнах.
І тут напрошується звичний державницький рефлекс: спочатку провести ґрунтовне дослідження причин, потім розробити виважену стратегію, потім впровадити її, а вже за кілька років – оцінити результат. Логічно, послідовно, і навіть добре, якщо воно так відбувається, а не просто забалакується в інтерв'ю.
Проблема в тому, що поки цей цикл проходить по черзі крок за кроком, минають роки, ситуація міняється, поведінка дітей міняється ще швидше.
Тому в Британії до проблеми читання ставляться так само, як до багатьох інших проблем: якщо затягування часу є більш небезпечним, ніж активні дії (хай не одразу ефективні) – треба починати діяти.
У 2025-му лише 32.7% британських дітей 8–18 років сказали, що їм подобається читати у вільний час, і це був найнижчий показник за всі двадцять років спостережень. Чекати ще кілька років на ідеальну стратегію, поки ціла вікова група встигне закінчити школу з тим самим рівнем читання, який мала на старті, – це і є та ціна повільного циклу, яку рідко хтось називає прямо.
Британія цьогоріч дала показовий приклад того, як можна діяти інакше. У відповідь на ці цифри уряд не почав писати п'ятирічну стратегію з погодженнями в семи відомствах і розробкою окремих нормативів для сертифікації та пошуку грантових коштів. 13 січня 2026-го стартував Національний рік читання, кампанія із залученням шкіл, бібліотек, бізнесу й сотень партнерів по всій країні. І паралельно, а не через рік після завершення, продовжили вимірювати те саме, що вимірювали раніше. Для верифікації своїх цілей і інструментів.
У червні вийшов новий звіт, і сам він, до речі, чесно називає себе не підсумком, а «раннім сигналом» того, як усе може зрушитися з початком кампанії. Цифри справді пішли вгору: 36.1% дітей кажуть, що їм подобається читати – вперше зростання з 2021 року, 20.3% читають щодня – вперше з 2023-го. Але дослідники одразу розклали це зростання на складники, і саме тут паралельна верифікація показує свою силу.
Зростання тримається майже винятково на підлітках 14–18 років, де ентузіазм до читання підскочив на 6–8 відсоткових пунктів. А серед дітей 5–8 років – третій рік поспіль падіння, з 78.5% у 2020-му до 61.6% зараз, переважно за рахунок хлопчиків. Розрив між дітьми із забезпечених і малозабезпечених родин не просто лишився – він подвоївся за один рік: серед тих, хто отримує безкоштовне шкільне харчування, ентузіазм зріс лише на 1.1 відсоткового пункту, тоді як серед решти – на 4.3.
І ще один нюанс, який дослідники винесли окремо: ентузіазм і реальна поведінка – це не одне й те саме. Майже чверть дітей (22.6%) читають щотижня, хоча відверто кажуть, що їм це не подобається – просто тому, що вдома їх заохочують батьки, навіть коли школа вже перестала. Зв'язок між тим, чи подобається дитині читати, і тим, чи читає вона регулярно, у наймолодших дітей взагалі слабкий (коефіцієнт 0.448), а у підлітків 14–16 років – набагато міцніший (0.780). Тобто одна й та сама політика по-різному працюватиме для різних вікових груп, і це видно вже зараз, а не після завершення року.
Ось у чому сенс: уряд отримав не фінальний вердикт про успіх кампанії, а робочі дані для корекції курсу вже влітку, поки бюджет ще не витрачено і ще є час перебудувати підхід саме під тих дітей, кого кампанія поки не дотягує: молодших хлопчиків і бідніші родини. Альтернатива – чекати підсумкового звіту в грудні – теж має свою ціну, просто її не видно одразу: поки дослідження доводять до досконалості, поки вишукують кошти, домовляються з партнерами, конкретні діти продовжують втрачати звичку, яку в шістнадцять сформувати вже значно важче.
Надзвичайно важливо, що уряд Великої Британії визнав проблему, як одну з ключових, власне тому й запустив Національний рік читання. А що входить в цю ініціативу – я напишу в наступному пості. Там цікаво.
Автор: Артем Біденко, Голова правління Української видавничої асоціації
