Нерідко для людини визначальним є власний досвід. Я закінчив школу 25 років тому. Улюбленими предметами були історія України та всесвітня минувшина, англійська мова, географія. Мав інтерес до фізики, геометрії й права, не любив алгебру.
Тому з цікавістю прочитав новину про законодавчу ініціативу Юлії Гришиної та ще 47 депутатів (законопроєкт №15254-1 від 02.06.2026), які пропонують з наступного року прибрати математику з числа обов’язкових дисциплін національного мультипредметного тесту.
Нардепи вважають, що примус не зупинить падіння престижності технічних спеціальностей, бачать у своїй пропозиції превентивний захід імовірному відтоку абітурієнтів гуманітарних спеціальностей до закордонних вишів та обіцяють «технарям» певні бонуси (зростання стипендій, збільшення держзамовлення тощо).
За три дні білль надійшов на розгляд профільного парламентського комітету, а новина про дану ініціативу спричинила бурхливу реакцію освітнього середовища і медіа. Відреагувала навіть Івано-Франківська міськрада, що закликала ВР не допустити ухвалення згаданого законопроєкту. У подібному ключі висловилися профільний міністр Оксен Лісовий та очільниця уряду Юлія Свириденко.
Соцмережами прокотилася хвиля обурення, що супроводжувалася образами, низькою культурою діалогу, відсутністю елементарної вихованості. Саме градус емоцій, висвітлення аргументів переважно однієї сторони та нетактовність деяких прихильників «цариці наук» спонукали мене написати пару слів.
Коротко стосовно історії питання. Тривалий час математика не мала статусу обов’язкової дисципліни на ЗНО. Ситуація змінилася навесні 2018-го, коли 18,7% учасників тестів не склали обране ними випробування з математики.
Здавалося б, незадовільні бали – це особистий клопіт самих випускників, які лиш завадили своєму вступові до вишу та дістали стимул краще підготуватися наступного року.
Не помітили великої трагедії й автори офіційного звіту ЗНО за 2018 рік. Вони радили вдосконалити тестові завдання, включивши більше задач, пов’язаних із практичними життєвими ситуаціями.
Натомість тодішня міністр освіти Лілія Гриневич мала інше бачення. За її ініціативою 27 серпня 2018 року рішенням колегії Міносвіти (що тоді, на відміну від сьогодення, не потребувало залучення парламенту) було запроваджено обов’язковий тест з математики (починаючи з 2021 року).
Пройдімось по аргументах опонентів потенційного скасування обов’язковості тесту з математики, оскільки, на їхню думку, це:
- «Чергове полегшення, популізм, догоджання та псевдовтішання людей».
Було б таким, якби мова йшла про скасування математики в принципі. Проте обов’язковість математичного тесту без глибокого осмислення проблеми «просідання» знань, перегляду змісту дисципліни є ігноруванням падіння загального рівня математичної підготовки й таким же найлегшим рішенням.
- «Вплине на обороноздатність, призведе до інтелектуальної деградації, спричинить дефіцит інженерів».
Запровадження обов’язковості математичного тесту не зупинило зниження рівня знань. Потрібні стратегічні рішення, які залежатимуть від того, наскільки держава та бізнес відповідально ставитимуться до освіти та чи готові до довгострокових інвестицій у майбутнє.
- «Тест простий, варто набрати лиш п’ять балів».
Риторика опонентів містить діалектичне лукавство: якщо тест простий (ледь не примітивізований), то чи може він становити основу нацбезпеки чи обороноздатності? Навіщо він тоді взагалі – просто для формалістського окозамилювання?
- «Без математики буде важко в житті».
Про важливість арифметики погоджуюся. Математика – надто широке поняття, щоб її абсолютизувати, тим паче закріплювати за нею монополію на критичне мислення. Логічні зв’язки, аналітичність мислення чи здатність обробки великих масивів інформації формується у процесі навчання та вивчення різних предметів.
- «Математика є фундаментом технологізації (ще згадують контрастуючий досвід азійських тигрів і Каліфорнії)».
Тут математика є скорше одним із інструментів, а загальним фундаментом – освіта, культура, працьовитість, відкритість до нового, навіть політична воля керівництва держави, значні інвестиції в освіту.
- «Люди без математичного знання не мають права на вищу освіту».
Прояв безпрецедентного профільного снобізму, який було дивно чути не від приватних осіб, а від очільниці УЦОЯО Тетяни Вакуленко. Супротив такому диктату був би природним і правильним. Виникає риторичне питання: чи можна вважати мінімальний поріг тесту в 5 балів (з імовірністю вгадування відповідей) «математичним знанням» як таким?
- «Вже знищили фізику і хімію, математика на черзі».
Дошкульних ударів по природничих дисциплінах завдали сумнівні експерименти з освітою та деіндустріалізація економіки. Зміна ситуації потребує серйозних надзусиль (системних рішень з боку держави та роботодавців, інвестицій), які косметичними заходами (обов’язковість математичного тесту) не замінити.
- «Не хочуть складати математику ті, хто не може заплатити за репетитора».
Цинічна заувага, що є своєрідним діагнозом сучасній системі загальної середньої освіти.
- «Це відкриє шлях до вишів для всіх і знищить профтехосвіту».
Не повірив своїм очам, коли побачив, що таку сентенцію видав не блогер, невтаємничений у справах освіти бізнесмен. Подібне напрочуд дивно чути від людини, що ледь не стала міністром освіти й нині очолює профільний комітет Ради. Прикро, що пан Сергій Бабак та інші державні мужі мають подібну оптику. Попри заяви міністра освіти Оксена Лісового, що математика не є бар’єром для вступу до вишів, зі слів згаданого нардепа зрозуміло, що саме так і задумано. Проте чому замість штучних та нелогічних бар’єрів, варто забезпечувати гідний рівень шкільної освіти та дотримуватися високих стандартів під час вступу (серйозний прохідний бал профільних дисциплін та рівень завдань НМТ).
- «Скасування тесту покаже відсутність стабільності в управлінні освітою».
Запровадження обов’язковості математики на 15-му році проведення ЗНО не зовсім відповідало духу стабільності й передбачуваності.
- «Наявність обов’язкового іспиту стимулює вивчення математики».
Скорше є прикладом простого рішення та спроби відійти від розгляду проблеми по суті, де виправлення зниження якості шкільної освіти держава поклала на плечі батьків та репетиторів.
Звісно, опоненти наводять і слушні аргументи, які, втім, використовують не зовсім доречно:
- «Справа не в тесті, а у системі навчання. Люди протестують проти того, що школа погано навчає математики».
Саме так. Дослідження «Освітні втрати з математики» (проведене студією онлайн-освіти EdEra спільно з The Tokarev Foundation у 2024-2025 рр.) визначає, що причинами цьому є дефіцит вчителів, відсутність зв’язку навчального матеріалу з життям, уникнення стратегічних рішень для покращення стану справ з боку держави та нерозв’язання чиновниками проблем, що повторюються з року в рік.
- «Навчання не може бути приємним».
Так, трапляється, але не завжди. Навчальний процес пов’язаний із зусиллями і працею, залежно від природних здібностей та рівня підготовки.
- «Вища освіта не для всіх».
Звичайно, але за умови дотримання вимог до високого рівня навчання та підготовки фахівців. Однак відмова від якості на користь кількості поставила вищу освіту на шлях деградації. Коли від вишів вимагають тримати кількість студентів, а не опікуватися якістю знань – приймають всіх і нікого не відраховують. Університети перетворилися на фабрики з видачі знецінених дипломів. Гостро необхідний культ освіти, знань, професіоналізму, а не культ диплома.
- «Перетворення освіти на фікцію – шлях у третій світ».
Якісна система освіти однозначно є наріжним каменем успішної країни. Але освітні заклади не мають бути винятково місцем проведення часу чи осередками підготовки до дисциплін НМТ.
- «Поганий стан справ із навчанням математики не вирішити скасуванням тесту».
Звісно, але не вирішити його обов’язковістю тесту без зміни якості та диференціації завдань. Сам по собі факт наявності тесту в переліку обов’язкових дисциплін є самообманом.
Тепер по суті. Аргументами про непрості умови одночасного складання чотирьох предметів, стрес, складність тестових завдань чи нерівні стартові можливості для учнів із різних областей нікого не розчулиш.
Я не проти математики в шкільному курсі, не виступаю за її ліквідацію як дисципліни, не ставлю під сумнів потребу вміти рахувати чи знати табличку множення.
Головним недругом гуманітаріїв є алгебра. Невміння розв’язати квадратне рівняння не скасовує здатності виконати чотири дії, перемножити двозначні числа, розуміти геометрію чи навіть теорію імовірностей. Якщо, за словами міністра, серед основних навиків випускника школи має бути вміння рахувати – варто запровадити обов’язковий тест із арифметики (без алгебраїчних «іксів»).
Проте головною проблемою обов’язкового статусу математики на НМТ є її роль як випускного, так і вступного екзамену водночас. Якщо опоненти «легко рахують», то розуміють, що за умови рівності високих балів профільних дисциплін вирішальною буде саме математика. Чому вона має бути перешкодою? Мені б не свого часу не сподобалося, якби моєму вступові завадили прогалини у знаннях алгебри.
Ми живемо у непростий час, тому слід шукати варіанти. Можна говорити про можливість розведення вступних та випускних іспитів, де математика впливатиме винятково на вступ «технарів» (як колись у часи ЗНО та ДПА).
Якщо в сучасних умовах це зробити складно, можна спробувати запровадити тести базового та профільного рівня (Ігор Лікарчук пропонує три, Тимофій Милованов – два рівні).
Також можна піти ще простішим шляхом, який не коштуватиме нічого. Варто зберегти поріг «склав / не склав», але знизити роль математики для вступу на гуманітарні спеціальності до рівня статистичної похибки (наприклад, із сучасних 0,25 до 0,01 чи 0,005).
Знайти варіант можна, його потрібно шукати. Наразі його можна пов’язати з диференціацією тесту та докорінною зміною навчального змісту й методики викладання математики.
Тож боротьба попереду. Несподівано фейсбучні свари підсвітили проблему й на певний час посилили увагу до якості освіти загалом. Можливо, дивним чином це дасть шанс на адекватну розмову й правильні висновки.
Особливо агресивним прихильникам «цариці наук» порадив би спрямувати свою енергію на популяризацію математичних знань та посильно сприяти виправленню невтішного стану справ.
Автор: Ярослав Гирич, військовослужбовець ЗСУ, кандидат історичних наук.
