Якщо чесно, не хотів більше писати нічого про НМТ, бо в світі відбуваються більш цікаві речі, ніж внутрішні українські скандали. Але натрапив на аудіофейк, який поширив один з депутатів Київської міської ради для свідомої компрометації очільниці Українського центру оцінювання якості освіт Тетяни Вакуленко. Свідомої, бо ця компіляція настільки поганої якості, що звичайний користувач може це легко виявити.
Але такі фейки роблять не тільки ідіоти, які скомпілювали цей файл і які ностальгують за методами з 90-х, а й професіонали, що використовують сучасні технології.
Тож пропоную подивитись на нещодавнє масштабне розслідування видання WIRED та організації Indicator про поширення дипфейків серед підлітків. І, головне, замислитись, чи готова система освіти до цього?
Розвиток генеративного ШІ приніс не лише технологічний прорив, але й безпрецедентні етичні та соціальні виклики, які наразі розгортаються у закладах освіти по всьому світу.
Доступність спеціалізованих додатків для створення фейкових оголених зображень знизила технічний бар'єр до кількох кліків, що перетворило складні алгоритми на інструмент масового цифрового насильства, доступний кожному підлітку без жодних спеціальних знань.
Це вже не поодинокі випадки, а глобальна криза, що охопила щонайменше 28 країн та безпосередньо вплинула на сотні учнів.
Аналіз зафіксованих випадків вказує на системну проблему, де основними жертвами стають неповнолітні дівчата, а матеріалом для маніпуляцій – звичайні фотографії з їхніх особистих соціальних мереж.
Оскільки мова йде про неповнолітніх, такий згенерований контент класифікується як матеріали сексуального насильства над дітьми. Це переводить всю цю історію у площину серйозних кримінальних правопорушень.
При цьому офіційна статистика відображає лише вершину айсберга, адже, за оцінками ЮНІСЕФ, кількість постраждалих дітей у світі є значно більшою, що свідчить про катастрофічне відставання традиційних систем моніторингу за темпами поширення шкідливого використання технологій.
Важливо, що корінь цієї кризи лежить не стільки у технологічній площині, скільки у глибоко вкоріненому прагненні до соціального контролю через приниження. Технології ШІ тут виступають лише каталізатором, який забезпечує небачену раніше швидкість, масштаб та доступність цькування.
Мотивацією для створення таких дипфейків часто є не сексуальне задоволення, а бажання самоствердження, помсти чи підлітковий азарт, що демонструє серйозні прогалини у формуванні цифрової культури сучасного покоління.
Адміністрації шкіл та правоохоронні органи усього світу опинились абсолютно непідготовленими до викликів такого штибу, що часто призводить до запізнілих або неадекватних реакцій.
Намагаючись захистити учнів, деякі заклади освіти в Австралії та Південній Кореї змушені йти на радикальні кроки, відмовляючись від публікації фотографій випускників у випускних альбомах або замінюючи їх на силуети та знімки зі спини. Це дуже показовий приклад вимушеної цифрової ізоляції, коли замість регулювання шкідливих інструментів суспільство змушене обмежувати присутність потенційних жертв у публічному просторі.
Окремої вираженої шкоди зазнає і освітній процес загалом, оскільки об'єктами подібного кібербулінгу та дипфейк-атак стають також і вчителі.
Вирішення цієї проблеми вимагає негайного переходу від пасивного спостереження до проактивного формування регуляторної політики та кризової готовності не тільки освітніх інституцій, а і суспільства загалом.
Чи готова Україна до цього? Я думав, що 12 років війни сформували націю, більш стійку до інформаційних маніпуляцій.
Але якщо депутат міської ради дозволяє собі свідоме поширення фейків для дискредитації установи з бездоганною репутацією, або якщо народний депутат поширює маніпулятивний пост про 13-годинну сесію НМТ в Одесі, супроводжуючи його згенерованою картинкою без атрибуції ШІ, яку потім розганяють «поважні» медіа, у тому числі з, так званого, білого списку медіа…
І ці публікації підтримують не тільки боти (яких теж достатньо), але й реальні люди?
То нам, як суспільству, слід серйозно замислитись, куди ми рухаємось...
Як можна захистити дітей, якщо медіа-атаки і маніпуляції нормалізують «лідери думок»?
Напевно, курс з кібергігієни та медіаграмотності слід впроваджувати не лише в школах, а і робити обов'язковим для всіх виборців.
Автор: Дмитро Чумаченко, доцент Національного аерокосмічного університету «Харківський авіаційний інститут», голова правління Українського науково-освітнього ІТ товариства.
