Щороку під час вступної кампанії в Україні спалахує одна й та сама дискусія: чи повинна математика залишатися обов’язковим предметом НМТ для всіх абітурієнтів.
Основне питання – навіщо складати математику майбутньому філологу, журналісту чи художнику?
Але якщо вже ставити питання таким чином, то виникає інше. Чому для абітурієнта, який вступає на технічну спеціальність, обов’язковою є історія України? Адже для багатьох інженерних напрямів вона також не має прямого відношення до майбутньої професії.
У цій ситуації зрозуміла позиція університетів. Демографічна ситуація, війна та відтік молоді за кордон призвели до того, що набір студентів стає дедалі складнішим.
Абітурієнт, який не набрав мінімально необхідний бал на НМТ, автоматично не може нікуди вступити. Зменшення кількості студентів означає зменшення навантаження викладачів, зменшення заробітних плат та ризик закриття окремих освітніх програм.
Саме тому більшість закладів вищої освіти підтримують зниження прохідних балів або спрощення умов вступу.
Однак існує й інша сторона питання. Якщо за одинадцять років навчання у школі випускник не може продемонструвати мінімальний рівень знань із базових предметів, то проблема не лише в конкретному предметі.
Це означає, що система не навчила його головному – вчитися. І що тоді така людина буде робити в університеті? Наново проходити базові шкільні знання?
Водночас не можна ігнорувати реалії, у яких сьогодні живуть українські школярі. Це покоління навчається в умовах повномасштабної війни. Недоспані ночі через обстріли, перевані уроки через повітряні тривоги та постійний стрес.
У таких умовах підготовка до НМТ із чотирьох предметів стає надзвичайно складним випробуванням. Особливо якщо один або навіть кілька з них не мають жодного відношення до обраної спеціальності.
Але держава повинна в першу чергу надати відповідь на інше питання, чи продовжує вона й надалі підтримувати модель, за якої майже кожен випускник школи автоматично вступає до закладу вищої освіти? Адже цінність диплома давно перестала бути безумовною.
Значна частина студентів вступає «куди завгодно, аби вступити», не працює за спеціальністю після завершення навчання або ставиться до освіти формально. При цьому держава витрачає значні кошти на утримання системи, яка часто не дає ані якісних фахівців, ані реальної віддачі для економіки.
Можливо, настав час чесно визнати: вища освіта потрібна не всім. Сучасні технікуми та коледжі можуть забезпечити ринку праці не менш потрібних спеціалістів, ніж університети.
Тому питання полягає не в тому, чи повинна математика бути обов’язковою на НМТ.
Питання в тому, якою держава бачить систему освіти.
Чи продовжиться оптимізація та об’єднання закладів вищої освіти?
Чи буде зроблено ставку на розвиток професійної освіти?
Чи й надалі університетський диплом залишатиметься формальною вимогою там, де насправді потрібні знання та навички?
Автор: Анна Мінюкова, інженер шляхів сполучення, асистентка кафедри мостів, тунелів і гідротехнічних споруд Національного транспортного університету, експертка Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти.
