Бачу, як накинулися на батьків, які кажуть, що треба чи то прибрати математику з НМТ, чи взагалі менше її викладати. А я дам трохи контексту, роз’яснення і приховану причину, чому вони так думають. І доведу, що ви не на тих накинулися. Тому знімайте білі пальта і читайте текст нижче.
Справжня причина, чому більшість «критиків математики» виступають за зменшення її частки у школі, – це безпорадність. Безпорадність у ситуації «як забезпечити дитині якісне засвоєння математики».
У кого є гроші – 250–450 грн за заняття – наймають репетиторів. Але часто це потрібно лише для того, щоб підтримати базове засвоєння знань. У кого грошей немає, намагаються самі займатися з дітьми, але це має певну межу: десь у середній школі батьківської бази знань уже не вистачає.
А хтось просто змиряється з тим, що є, і шукає, куди можна спрямувати свій відчай, породжений безпорадністю.
А в чому причина поганого засвоєння математичних знань у школі – не в окремо взятому закладі, а загалом у шкільній системі?
У школах катастрофічно не вистачає вчителів, зокрема з математики, природничих наук та іноземних мов.
Нагадаю трохи чисел:
- у 2023 році 16% вчителів пішли з професії, у сільській місцевості – 22%;
- до 2030 року 40% вчителів планують залишити професію.
Причини:
- Низька оплата праці. У березні 2026 року, за даними Держстату, освіта була найменш оплачуваною сферою – 14 933 грн після оподаткування.
- Складні умови роботи під час повномасштабної війни: дистанційка, комбіновані формати навчання тощо.
- Тиск з боку батьків, яким усі завжди винні.
- Високі трудовитрати на звітність. Через це вчителі перепрацьовують понад норму, за яку отримують гроші.
У результаті кваліфіковані й умотивовані вчителі, які можуть добре навчати, йдуть зі школи: або взагалі залишають професію, або переходять у репетиторство та групові заняття.
Ті, хто ще залишається в школі, умовно діляться на дві категорії:
- святі люди, сподвижники і просто волонтери, які ставляться до своєї роботи радше як до служіння;
- слабко кваліфіковані або невмотивовані вчителі, які не хочуть ні вчити, ні напружуватися. Вони знають стан справ у галузі й розуміють, що за них усе одно триматимуться, тому роблять, що хочуть.
Наприклад, у мого старшого сина в середній школі вчителька вмотивована лише займатися з відмінниками, які принесуть їй медалі з олімпіад. На решту вона просто «забиває». Опції змінити школу особливо немає, враховуючи, що лише з одного предмета такий самий учитель, а решта доволі хороші. Замінити вчителя теж не можна, бо інша хороша вчителька вже має десь 38 годин на тиждень при нормальній ставці у 20–22 години.
Тому знання з математики в нього слабкі, і ми намагаємося покращити їх через репетитора. Добре, що доходи дозволяють. А що робити тим, у кого не дозволяють?
І ось ми поступово, індуктивним методом – від фактів до загального – доходимо до справжніх причин.
Причина в тому, що освіта у нас хронічно недофінансована. Наприклад, порівняно з пенсійною системою. І це проблема не сьогоднішнього і не вчорашнього дня.
Моє улюблене порівняння.
2021 рік:
- витрати на освіту – 324 млрд грн;
- витрати Пенсійного фонду України – 520 млрд грн.
2025 рік:
- витрати на освіту – 394 млрд грн;
- витрати Пенсійного фонду України — 1 трлн 32 млрд грн.
Тобто видатки на освіту у гривнях зросли лише на 21,6%, тоді як видатки на ПФУ – на 98,5%.
Для створення відео на YouTube-каналі «Ціна держави» ми вивчали шкільні системи Кореї, яка має одні з найкращих показників PISA у світі, Фінляндії, що колись була взірцем реформування школи, та Естонії – прикладу трансформації радянської системи в сучасну.
Скрізь реформи починалися зі зміни оплати праці вчителів, коли їхні зарплати ставали вищими за середні по країні. Нагадаю: у березні «чиста» зарплата освітян становила 14 933 грн, тоді як середня по країні – 23 374 грн.
Це створює надзвичайний попит на професію вчителя. Наприклад, у Фінляндії лише 10–15% абітурієнтів вступають на вчительські спеціальності, що потім забезпечує 95–98% працевлаштування у школі. Оплата праці та складність відбору визначають і високий соціальний статус учителя.
Теорему про те, чому у нас погано з математикою і чому деякі батьки намагаються викинути її з іспитів, доведено.
А тепер вічне питання: що робити?
Є дві опції.
- Залишити все як є і рухатися за інерцією. Тоді якісна шкільна освіта остаточно стане доступною лише для багатих і заможних – це десь до 20% населення.
- Робити дуже болючі й непопулярні кроки.
Перейдемо до змісту пункту №2. Що можуть включати непопулярні дії?
- Підвищення ефективності використання поточних коштів. За цією гарною фразою ховається закриття малокомплектних шкіл у сільській місцевості. До повномасштабної війни, за грубими підрахунками, з 9 тисяч сільських шкіл треба було закривати 2–3 тисячі. Це не норма, коли існують школи на 25–30 дітей, яких навчають 6–8 вчителів, а левова частка коштів витрачається на утримання будівлі. Це не опція, а річ, яку треба робити в будь-якому разі.
- Збільшення фінансування шкіл. Тут теж є два шляхи, і вони не обов’язково взаємовиключні.
Перший – перерозподіл бюджетних витрат у бік освіти. Вище я довів, що уряд у нас інвестує в старість коштом молодості й перспективи. Причина – електоральні дивіденди.
Другий – запровадження податків на школу. Як приклад – США, де є податок на нерухомість, який іде безпосередньо на фінансування шкіл. Зазвичай це 3–4% від ринкової вартості нерухомості на рік. У нашому випадку можна було б почати бодай із 0,3–0,4%. Умовно, якщо житло коштує 1 млн грн, це 3–4 тисячі грн на рік, або 250–330 грн на місяць. На користь цієї ідеї говорить те, що у нас податок на нерухомість недооцінений і загалом ще радянський: він нараховується від метражу на одну зареєстровану людину.
Це я дуже спрощено й узагальнено описав стан проблем зі шкільною освітою та ймовірні шляхи їх розв’язання.
Ті, хто захищає математику і критикує батьків-скептиків, мають не просто доводити важливість математики в житті. Вони мають пояснювати, як змінити фінансування шкільної освіти так, щоб доступна якісна математична освіта сама переконала батьків у ваших аргументах.
Ще як варіант – самим піти в школу попрацювати вчителем, де допомогти дітям засвоїти предмети і змінити систему зсередини.
Автор: Микола Малуха, комунікаційний директор аналітичного центру CASE Україна.
