Реєстрація законопроєкту про зміну формату НМТ-2027, який пропонує вилучити математику з переліку обов’язкових предметів і перетворити її на дисципліну «за вибором», змушує поглянути на цю проблему не просто як на зміну правил вступу.
Як для історика та педагога, для мене це тривожний сигнал глибокої кризи державного мислення. Це спроба вирішити складну демографічну та соціальну проблему шляхом найменшого опору, яка в перспективі загрожує руйнацією нашого інтелектуального суверенітету.
Автори ініціативи керуються зрозумілим страхом – демографічною кризою та виїздом молоді за кордон. Логіка проста: спростити умови вступу, прибрати складний іспит, і тоді випускники залишаться в українських університетах.
Але історія вчить, що штучне зниження планки ніколи не рятувало системи – воно лише легітимізувало її деградацію. Нам потрібні не просто статистичні показники заповнених аудиторій чи люди з дипломами «для галочки». Країні потрібна якість людського капіталу.
Освітня реальність безжальна: щойно предмет перестає бути обов'язковим для вступу – його фактично перестають вивчати на належному рівні у школі. Ми вже бачили це на катастрофічному досвіді з фізикою та хімією.
Тепер цей шлях пропонують повторити з математикою, остаточно підриваючи загальнонаціональний контроль за якістю знань.
Помилка авторів законопроєкту полягає в трактуванні математики як суто технічної, вузькопрофільної дисципліни. Проте у світовій практиці точні науки є основою випускних іспитів не тому, що кожен має стати інженером чи програмістом.
Математика – це фундаментальний інструмент розвитку мислення. Вона вчить логіки, структурування інформації, аналізу даних та вміння приймати зважені рішення.
Особливо дивно відмовлятися від цього стандарту сьогодні. Сучасний світ, а тим паче світ держави в стані тривалої війни – це простір високих технологій, алгоритмів, балістики, криптографії та штучного інтелекту. Наш противник це чудово розуміє, системно інвестуючи саме в математичну та STEM-освіту.
Якщо ми відмовимося від масового вивчення математики, ми втратимо спроможність створювати власні технологічні рішення.
Країни, які не виробляють власного інтелектуального продукту, дуже швидко втрачають суб’єктність і стають об’єктами чужих рішень.
Замість того щоб опускати планку вимог до лінії найменшого опору, держава мала б керуватися принципом консервативного новаторства. Його суть – у поєднанні непохитного, суворого академічного фундаменту з гнучкими, сучасними методами мотивації та викладання.
Держава зобов'язана зберегти високі стандарти та вимоги. Математика має залишатися обов'язковою, оскільки освіта – це не сфера розваг чи комерційних послуг, а виховання мислячої людини через дисципліну, концентрацію та подолання труднощів. Суспільні стандарти існують для того, щоб давати дітям те, що необхідно для виживання всього суспільства, а не лише те, що здається легким «тут і зараз».
Мотивація, про яку говорять автори законопроєкту, має працювати навколо цього фундаменту, а не замість нього. Держава повинна змінювати саму систему викладання, впроваджувати гранти, суттєво підвищувати стипендії для інженерних спеціальностей, запускати програми стажування на виробництвах з молодших курсів та залучати бізнес до модернізації шкільних лабораторій.
Спроба вилучити математику з обов'язкових предметів НМТ під приводом турботи про дітей – це відмова дорослих від відповідальності за майбутнє. Зменшення вимог під час історичних випробувань є стратегічним відкатом назад.
Виходом із кризи має стати не спрощення іспитів, а якісне перезавантаження всієї системи точних наук при збереженні суворого державного стандарту.
Лише через баланс традиційної дисципліни та сучасних стимулів ми зможемо виростити покоління, здатне зберегти та відбудувати країну.
Автор: Олександр Козлов, директор ліцею №9, Вінниця.
