Три принципи, за якими приймають рішення (щодо освіти) у владних кабінетах (щодо інших сфер не пишу, бо достеменно не знаю). Пишу з досвіду і після 10 місяців рефлексії.
- Короткозорість / близорукість. Особливо цей принцип керує рішеннями депутатів ВРУ.
Треба «полегшити» зараз, бо війна і діти травмовані, дітей вивозять і т. ін... А те, що через 10–15 років це призведе до катастрофи, то хто там думає про таке?
Треба «підтримати» зараз тих, кому важко. Перекладаю: підтримати = дати гроші, прийняти рішення «як виняток», бо закон законом, а люди то хороші...
Про що я?
Про пропозицію скасувати обов'язковість математики в переліку предметів НМТ...
...І про додаткове фінансування переміщених університетів...
...І про «де-факто» скасування старшої профільної школи (реформу НУШ, яка розпочалася ще 2017 року)...
... І про об'єднання (а не приєднання) двох ЗВО задля того, щоб «врятувати» ну вже дуууже талановитого ректора...
... І про пропозицію (щорічну!) додаткового фінансування переміщених університетів, у яких щороку менше студентів...
Все це рішення, які популярні зараз, сьогодні. А те, що вони сприяють загальній деградації сфери освіти? Те, що вони реалізуються або через тимчасові зміни до законів, або через «лазівки»? Ну то вже не питання для близоруких...
- Тестостерон. Рішення мають мати автора – це про депутатів, а також про поодиноких політичних призначенців у найвищих кабінетах виконавчої гілки.
Політика – це про постійне публічне змагання, і хтось у кожній перепалці має вийти переможцем, а хтось переможеним!
Якщо скасовуємо обов'язковість математики, то кожен має знати, хто «герой»!
Якщо скасовуємо 12-річну школу, то маємо знати, кому «дякувати»!
Якщо ставимо палки в колеса реорганізації неспроможних університетів, це їхні колективи (ректорів) рятує конкретний «рятівник», і всі мають знати, хто це!
А перемагають ці всі популісти «жахливий МОН».
Ось і «ворог – легко ідентифікується, гарно вписується в стереотип «кодла чиновників». А те, що там працюють конкретні люди, віддані державники, професіонали... про це не будемо.
Для тестостерону потрібен ворог! Перемога! Давайте міністра (чи заступника) у відставку, от тоді все раптом стане краше! (звучить інфантильно, але саме так приймаються рішення).
- Ейджизм. Це те, що найбільше вражає у сьогоднішніх владних кабінетах (всіх!): якщо тобі 50+, ти вже «олдскульний»...
Колись хтось, очевидно, повірив в гасло «дорогу молодим!» Бо зараз дорослого в кімнаті буває важко знайти...
Досвід? Погана штука – це ж про досвід совка...
Інституційна пам'ять? Нам не треба повторювати помилки минулого!
Аналітика? Що там ваші цифри і публікації – це все «за гранти» зроблено!
А тепер давайте тверезо.
Систему освіти змінювати популярними кроками – неможливо.
Суспільству необхідні навчені випускники шкіл (всебічно освічені – зокрема із знанням математики!).
Треба змінювати програму з математики в школах – це аксіома, і це довгий процес! Але при цьому точно не потрібно знімати один з важливих факторів заохочення вивчення тієї ж математики! Хочемо цього чи не хочемо, але наявність математики серед обов'язкових предметів НМТ/ЗНО стимулює учнів її вивчати.
Системі освіти потрібна модернізація, зокрема програм і форматів старшої школи (а вищій освіті потрібен зрілий вступник – 18-річний, а не 16–17). Для цього у світі – крім в рф і білорусі – у школах вчаться не 11 років, а 12 і більше. І всюди старша школа відділена від молодшої...
Не встигли громади побудувати нові школи – на жаль, це правда (через війну, через некомпетентність, через...). Але чи це причина скасовувати вже перезрілу реформу і знов прирікати систему на деградацію? Ні.
Так робити – моральний злочин. Але хто там з молодих, у припливі тестостерону, думає про майбутнє? Популярно ж...
Ще додам трошки про наболіле: Країна не може собі позволити утримувати 150+ державних «університетів» (116 у МОН, 15 у МОЗ, 12 в Мінкульт, 3 в Мінспорт, ще 5–6 в інших...).
З тих 150+ закладів, не більше 20% (отже десь 30 ЗВО) можуть продемонструвати конкурентний рівень якості. Таку систему утримувати дорого.
А ще коли кількість студентів за 20 років зменшилася наполовину – розлогу мережу утримувати стає безсенсовно. І на загально-національному рівні всі цю логіку підтримують – допоки питання не стосується якогось конкретного міста чи конкретного закладу... Тоді включається тестостерон, ейджизм, короткозорість, амбіції...
Уже скоро рік, як я не в працюю в МОН. Інші «колишні» мене попереджали, що прийдеться якийсь час посидіти, болісно поспостерігати і помовчати...
А зараз моя стрічка спалахнула дискусією про ідіотський законопроєкт, який ще й підписала ціла купа нібито тверезомислячих депутатів, а не лише одіозна голова підкомітету з вищої освіти...
До речі, саме їй я завдячую цією можливість поміркувати в голос про 2+ роки перебування у владних кабінетах. Слово «звільнення» похідне від слова «воля»...
От тільки за майбутнє дітей стає страшно...
Автор: Михайло Винницький, керівник центру Liberal Arts Національного університету «Києво-Могилянська академія».
