Хотіли – грім, а вийшов шум…
Останні новини, які ширяться в мережі та освітянських колективах: не буде ні збільшення ставки до 22 годин, ні примусового переведення на строкові договори, ні ліквідації надбавок і доплат.
Аплодисменти? Гучні чи так – для порядку?
І виникає запитання: то що це було? Вийшов лише гучний старт і тихе згасання ініціативи, яку так і не спромоглися ані обґрунтувати, ані відстояти. Або словами української народної мудрості: «Хотіли грім – а вийшов шум».
Без блискавки думки, без реалістичних розрахунків, без розуміння наслідків для кожної школи. Грім без негоди – це не зміни. Це просто гуркіт, який плутають із реформами.
Чесно кажучи, є всі підстави припускати, що так само може статися і з обіцянками «трьох мінімалок». Бо освітній комітет – це не той орган, що визначає фінансову політику держави та можливості бюджету. Обіцяти – простіше, ніж відповідати за виконання.
Але навіть якщо завтра зарплата справді зросте, (я цього щиро бажаю кожному педагогу), – це абсолютно не вирішить усіх проблем учительської професії. Не поверне в школу тих, хто пішов. Не зніме перевантаження. Не зробить учителя суб’єктом, а не «ставкою» в бухгалтерському звіті.
Про ріки лайна, яке після того буде виплеснуте на учителів у соцмережах яжемами та учителефобами, навіть подумати страшно.
Українській освіті потрібні інші рішення та інші законодавчі ініціативи: про захист професії, про права вчителів, про сучасну систему оцінювання й оплати праці педагогів , про автономію і відповідальність, про іншу систему управління освітою.
Бо без учителя не буде ні грому розвитку, ні блискавки ідей. Лише шум.
Автор: Ігор Лікарчук, доктор педагогічних наук, професор.
