Реформи створюють... Учителя не питають.
Учителів постійно вчать, перевіряють, оцінюють. Їм прописують стандарти, змінюють програми, вигадують нові «покращення».
Але рідко питають про головне: як це працює насправді? Чи реально ці вимоги втілити в класі, де сидять різні діти з різними історіями й можливостями? Чи є у вчителя час і сили виконати всі пункти нового документа?
На папері все виглядає правильно. У реальності ж часто це ще один стос паперів і ще один привід для стресу.
Здавалося б, найпростіше рішення – говорити з тими, хто щодня бачить наслідки. Але голос учителя часто губиться. Так було завжди: рішення приймаються «нагорі», а втілювати їх доводиться вчителям.
І тут виникає парадокс: ті, хто щодня тримає школу, майже не мають голосу там, де вирішується їхнє майбутнє.
Чи можна будувати реформу, не слухаючи тих, хто щодня стоїть перед класом?
Автор: Ірина Гондюл, викладачка в Українському центрі, Чорногорія.
