Продовжу розкривати тему рекомендацій щодо оцінювання результатів навчання здобувачів освіти відповідно до Державного стандарту базової середньої освіти.
Головний меседж, який я описала раніше, був доволі зрозумілий (безоплатної роботи стало ще більше), і тому отримав відповідне охоплення, бо про це не дуже прийнято говорити публічно.
Однією із перешкод подолання проблем в освіті, на мою думку, є критика й аргументи, які орієнтовані лише на освітянську авдиторію.
Тут це б мало рацію, якби в нас була дієва профспілка, яка працювала на захист вчителя/викладача, а не займалася привітаннями з нагоди свят.
Також у нас ніби є освітній омбудсмен, але я не розумію його функцій – ну робить він правильні заяви, і що далі? На що вони впливають?
Я, як і багато інших фахівців, можемо продукувати такі ж тексти, працюючи в системі, які матимуть такий же вплив на систему (тобто ніякий), але немає необхідності скільки ресурсів витрачати. Тут можна мені заперечити і розповісти, на що реально вплинула інституція освітнього омбудсмена.
Тобто виходить, що критика різних ідей матиме результат, коли вона буде спрямована, перш за все, на авдиторію поза освітою, і для цього потрібні зрозумілі пояснення.
То чому переважна більшість вчителів так категорично проти цих нововведень?
Ще далекого 2018 року, коли я вірила, що якісний підручник здатний значно вплинути на якість освіти, писала зокрема і ось такі речі, які актуальні і нині:
«Для того щоб збільшити свою зарплату, учитель бере всі можливі навантаження в школі, і подекуди воно обмежується максимально можливою кількістю навчальних годин на тиждень. Але навіть 1.5–2 ставки не вирішують глобально проблеми низької зарплати, а тому вчитель ще й займається репетиторством (і добре, коли це 2–3 учні, але інколи їх кількість сягає більше 10 учнів).
І от уявіть графік вчителя: він іде на роботу умовно на 8 годину ранку, десь між 15–16 год. завершуються уроки, а потім у нього репетиторство, яке займає ще 2–3 години. І як результат – він потрапляє додому о 19 або й 20 год. вечора. Далі ще потрібно опрацювати матеріал після навчального дня та підготуватися на наступний. І так з дня в день (навіть частково в суботу), з тижня в тиждень, з року в рік.
Як можна протриматися в такому темпі? Перш за все, коли ти працюєш «по напрацьованому». Тому найгірше, що може трапитися у цьому для вчителя – це кардинальна зміна програм, зміна підручників і т. ін., під які у нього вже напрацьований матеріал.»
І от нині в цю напрацьовану схему внесли вид робіт, який вимагає ще більше часу. Де взяти цей час? Забрати в родини або відмовитись від частини іншої оплачуваної роботи.
Чому це вимагає більше часу?
Тут можна скористатися наведеним мною в головній статті на НУШ приклад:
«Спробуємо порахувати щодо громадянської та історичної галузі для курсу «Історія України» / «Всесвітня історія» 7 класу, де більшість учнів мають навантаження в 1 год на тиждень й при тому мають отримати оцінки за трьома групами результатів.
- Орієнтується в історичному часі та просторі, виявляє взаємозв’язки подій і явищ – 2 роботи.
- Працює з інформацією історичного та суспільствознавчого змісту – 2 роботи.
- Виявляє здатність до співпраці, толерантність, громадянську позицію – 2 роботи.
І все це треба зробити приблизно за 15 уроків, на кожному з яких – щоразу нова тема…»
Люди, які не працюють в освіті або працюють там на мінімальне навантаження лише для приставки вчитель, можуть поставити питання: невже не можна провести одну роботу, яка відразу б перевіряла всі 3 пункти? Відповідь – можна. Але для цього потрібно витратити скільки ж часу, якби робити 3 різних роботи. І я кажу це, як людина, яка займається розробкою таких завдань багато років. Інколи, на деякі теми потрібно дні, якщо ми говоримо про щось нове, а не плагіат. Я постійно під час літніх курсів задаю на завершення розробити таке завдання, і я бачу, які труднощі викликають подібні завдання в сотень вчителів (тому мої слова – це не судження).
Внаслідок вчитель стоїть перед вибором: на проведення однієї «підсумкової» потрібно витратити годин 2 на підготовку і 1 годину на перевірку результатів, тобто 1 урок перетворюється на 4 год, 3 з яких не оплачуються. Тобто вартість роботи 1 год роботи вчителя падає в 3 – 4 рази: замість 3$ ми скочуємось до 1$. І чого вони скаржаться (глибокий сарказм)?
Усі ж торочать про фінансову грамотність, тож, скориставшись нею, вчитель постає перед вибором:
- якісно зробити все самому та витратити скільки часу, як я описала вище;
- швидко щось нагуглити та накидати у форму, яка полегшить перевірку та поставити приблизні оцінки;
- купити готові роботи.
Кожен із пунктів породжує подальші проблеми, які потребують широких роз'яснень.
То який з цих пунктів обрали б ви, якби працювали в освіті?
Направду я тут замовчала ще один варіант: учитель може скористатися великою базою завдань, яке завбачливо розробили паралельно з розробкою критеріїв оцінювання.
І найголовніше в цьому, що оцінки за групами результатів нікому, крім самого вчителя, і не потрібні.
А якщо ми виходимо із того, що вчитель має академічну свободу, то ці рекомендації не мають сенсу.
А оскільки МОН попри все стоїть на своєму, то такі вимоги до вчителя – це перш за все про недовіру до нього.
То, можливо, ці критерії потрібні батькам? У мене дитина останнім часом приходить із школи і почала приносити дві оцінки, і мені, яка знає, що таке держстандарт та критерії, немає часу вникати, що стоїть за кожною з них з десятка різних предметів. Мені було достатньо бачити одну, щоб відповідно реагувати.
Я розумію, що є категорія батьків, яка знає краще за всіх (і тим більше вчителя) про все на світі, але таких одиниці.
У цьому контексті варто піднімати тему, яку чомусь МОН в цьому контексті ігнорує. Хоча, як на мене, саме вирішення паралельно цієї несправедливості могло б перевернути відношення до даних критеріїв.
«Вчителям (у тому числі тим, які проводять індивідуальні та групові заняття з учнями, які здобувають освіту за сімейною (домашньою) формою або на педагогічному патронажі) у 5-11 (12) класах закладів загальної середньої освіти, викладачам, старшим викладачам у закладах професійної (професійно-технічної), фахової передвищої освіти у таких розмірах:
- з мови та літератури – 20 відсотків;
- з математики – 15 відсотків;
- іноземної мови, технічної механіки (конструювання) та креслення – 10 відсотків.
Зазначена доплата встановлюється залежно від педагогічного навантаження вчителя чи викладача з предметів, за якими встановлена доплата за перевірку навчальних робіт».
Бачите тут певну несправедливість? А от МОН і Кабмін не помічає, що в нашій системі освіти трохи більше предметів, і там учителі також працюють.
Автор: Леся Хлипавка, учитель історії м. Черкаси, співавтор програм із історії.
