Міністерство освіти і науки України не погоджується з оцінками Спілки ректорів закладів вищої освіти України щодо правового та соціального аналізу реформ у вищій освіті та звертає увагу, що ці оцінки базуються на неправдивій, перекрученій або неперевіреній інформації.
На сайті Громадської організації «Спілка ректорів закладів вищої освіти України» в січні 2024 року було розміщено текст під заголовком «Правовий та соціальний аналіз реформ, які пропонуються Урядом у вищій школі».
Основна частина «аналізу» присвячена трьом ініціативам Міністерства освіти і науки України, які в інтерпретації авторів тексту суперечать законодавству або є шкідливими. Неможливо погодитись із такими оцінками, особливо з урахуванням того, що вони здебільшого базуються на неправдивій, перекрученій або неперевіреній інформації. Також нам невідомо про представленість у 2023 році українських університетів у Shanghai Ranking (про що стверджується в преамбулі «аналізу»), але будемо вдячні за інформацію про такі успіхи.
Проведемо фактчекінг тверджень, які покладені в основу «аналізу».
1. Стурбованість авторів «аналізу» викликає «реформування, а по суті ліквідація, державного замовлення, перехід до надання грантів та кредитів на навчання». Насправді, проєкт Закону про внесення змін до деяких законів України щодо фінансування здобуття вищої освіти та надання державної цільової підтримки її здобувачам (№ 10399, суб'єкт права законодавчої ініціативи: Кабінет Міністрів України) передбачає запровадження нового інструмента бюджетного фінансування вищої освіти – державних грантів на навчання на додаток до державного замовлення та пільгового довгострокового кредитування, які існують і зберігаються.
Отже, твердження авторів «аналізу» є неправдивим, а відповідне звинувачення в порушенні статті 53 Конституції України – безпідставним.
2. Автори «аналізу» стверджують, що «за даними Міністерства освіти і науки України середня вартість підготовки бакалавра в державному закладі освіти становить 60–65 тисяч гривень на рік, а за окремими спеціальностями до 100 тисяч гривень на рік (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Національний технічний університет “Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського”, Національний університет біоресурсів і природокористування України, Львівський національний університет імені Івана Франка, Національний університет “Львівська політехніка” тощо)».
Інформуємо, що, за попередніми даними, середня вартість підготовки одного здобувача вищої освіти (усіх рівнів вищої освіти!) за державним замовленням у 2023 році становить 48 107 грн. Середня вартість підготовки одного здобувача вищої освіти за державним замовленням у 2023 році в Національному технічному університеті «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» становить 76 810 грн, Національному університеті біоресурсів і природокористування України – 60 863 грн, Львівському національному університеті імені Івана Франка – 38 890 грн, Національному університеті «Львівська політехніка» – 55 886 грн. Інструментарію для розрахунку вартості підготовки бакалавра за державним замовленням за окремою спеціальністю не існує. Переважна більшість контрактників у згаданих ЗВО сплачувала за навчання менше від бюджетного фінансування здобувачів вищої освіти за державним замовленням, тому реальна собівартість підготовки бакалавра нижче наведених вище цифр.
Отже, інформація авторів «аналізу» про вартість підготовки здобувачів вищої освіти є неперевіреною, а відсилання до даних Міністерства освіти і науки України є некоректним. Відтак, оцінка можливості фінансування здобуття вищої освіти за рахунок державного гранту на навчання (яка навіть не враховує коефіцієнта спеціальності, передбаченого в законопроєкті) є маніпульованою.
3. Автори «аналізу» стверджують, що «надання можливості використовувати гранти (сертифікати) в приватних університетах, що суперечить Бюджетному кодексу України, призведе до відтоку орієнтовно 500 мільйонів гривень з державних закладів вищої освіти до приватних». Оскільки авторами аналізу не зазначено року досягнення цього індикатора, то спростувати таке твердження неможливо. Проте слід зазначити, що контингент здобувачів приватних закладів вищої освіти не перевищує 10% від загалу студентів, причому немає підстав вважати, що їхні результати ЗНО/НМТ в середньому є вищими від їхніх колег у державних ЗВО.
Водночас, з 2021 року Бюджетний кодекс дозволяє підготовку здобувачів вищої освіти за державним замовленням у приватних закладах вищої освіти. Загальний обсяг фінансування підготовки здобувачів вищої освіти за державним замовленням у 2022 році складав близько 2 млн грн, у 2023 році – 5 млн грн, прогноз на 2024 рік – 13 млн грн, тобто до 500 млн грн ще дуже далеко!
Отже, автори «аналізу» свідомо маніпулюють інформацією для формулювання сумнівних оціночних суджень, а також нав’язують модель дискримінації закладів вищої освіти за ознакою форми власності.
4. Шквал емоцій викликає твердження про те, що «у 1991 році студенти-учасники “Революції на граніті” з-поміж загальних, геополітичних питань вимагали демократизації управління університетами, зокрема обрання ректорів, директорів, деканів академічною спільнотою».
«Революція на граніті» восени 1990 року (!) висунула і відстояла низку фундаментальних політичних ініціатив напередодні проголошення незалежності України, але альтернативні вибори ректорів, директорів і деканів академічною спільнотою були запроваджені раніше в контексті «перестройки» та демократизації в СРСР.
Отже, автори «аналізу» перекрутили історію змагань за Незалежність України напередодні колапсу СРСР. Принагідно зазначимо, що в Європі можна знайти різноманітні системи як виборів, так і призначення ректорів. А от знайти настільки «застарілих» керівників закладів вищої освіти, які десятиріччями керують університетами, там неможливо.
5. Автори «аналізу» карбованими фразами радянського агітпропу таврують реформаторські потуги МОН: «Не враховується позитивний досвід розвитку наявної в Україні системи фахової передвищої освіти». Це стосовно виокремлення фахових коледжів зі структури закладів вищої освіти, що вкрай важливо для формування локальних систем професійної освіти і звільнення університетів від невластивих їм функцій.
Далі йде примітивна маніпуляція про те, що «ефективну підготовку фахівців середньої ланки здійснюють коледжі в складі університетів. Названа категорія закладів має гарну методичну, науково-технічну підтримку…». Мусимо запевнити, що фахові коледжі – самостійні юридичні особи – також здійснюють ефективну підготовку фахівців, мають гарну методичну і науково-технічну підтримку, а також сприяють «талановитій молоді продовжувати навчання у закладі вищої освіти».
Твердження про те, що «такий досвід притаманний кращим європейським університетам», викликає хіба що сміх, оскільки в структурі європейських університетів немає фахових коледжів. Нічим не краще речення про те, що «місцеві органи влади, департаменти освіти і науки не готові до навчально-методичного супроводу діяльності коледжів», хоча саме вони сьогодні управляють більшістю з них!
Водночас ГО «Спілка ректорів закладів вищої освіти України» спровокувала низку звернень обласних рад та адміністрацій, які заперечують передання виокремлених зі структури закладів вищої освіти фахових коледжів на місцеві бюджети. Взагалі-то в законопроєкті йдеться про виокремлення фахових коледжів зі структури університетів без зміни форми власності. Передання таких фахових коледжів на фінансування з місцевого бюджету та в комунальну власність є лише одним з багатьох сценаріїв розвитку подій і зовсім не обов’язковим.
Отже, відсутність аргументів авторами «аналізу» підміняється маніпуляціями і приписуванням опонентам відсутніх фраз та думок.
Після проведеного «аналізу» автори запропонували низку заходів, які, на їхній погляд, сприятимуть розвитку вищої освіти. Такими вони бачать «низку нарад на регіональному рівні, підсумкову зустріч за участю Прем’єр-міністра України, віцепрем’єр-міністрів, народних депутатів України, де обговорити наявні проблеми та напрацювати зміни до законодавства, які б їх вирішували». Дорожні карти, податкові і митні пільги для пов’язаних з освітою бізнесів, присвоєння статусу дослідницького університету, збільшення уваги до взаємодії з підприємствами оборонно-промислового комплексу. Нарешті, нам пропонують «Каліфорнійську модель» замість модернізації мережі закладів вищої освіти, навіть не помічаючи принципових відмінностей економічних та демографічних тенденцій, а також ритуально нагадують про необхідність посилення ліцензійних вимог провадження освітньої діяльності у вищій освіті, хоча це суперечить Державній антикорупційній програмі України на 2023–2025 роки.
Підпис під текстом – «Спілка ректорів закладів вищої освіти України. 10 січня 2024 року» – дає підстави думати, що цей «аналіз» розглядали та схвалювали загальні збори цієї поважної громадської організації. Після цього вчені ради кільканадцяти університетів та одна обласна рада ректорів також розглянули цей «аналіз» і висловили свою стурбованість.
На завершення слід зазначити, що Міністерство освіти і науки і вся виконавча влада працюють в умовах воєнного стану, повномасштабної російської агресії, безпекових, фінансових та інших обмежень. У цих умовах керівництво України ставить завдання не відкладати, а негайно проводити реформи з метою підготовки країни до повної інтеграції в Європейський Союз та НАТО. У своїй діяльності МОН керується програмними документами Президента України та Уряду України, проєктом Плану відновлення України, Стратегією розвитку вищої освіти в Україні на 2022–2032 роки, іншими документами державної політики, рекомендаціями Європейської комісії.
Міністерство освіти і науки України разом з народними депутатами України – членами комітету ВРУ з питань освіти, науки та інновацій – регулярно проводять дискусії та обговорення проєктів реформ, зокрема у сфері вищої освіти. Кілька десятків зустрічей для комунікації реформ за останні місяці проведено в столиці та регіонах за участі Міністра освіти і науки, заступників Міністра, керівників профільних директоратів, експертної спільноти.
Разом з тим, не можна розраховувати на успіх тих дискусій, які базуються на неправдивій, перекрученій або неперевіреній інформації.
Автор: Олег Шаров, генеральний директор Директорату фахової передвищої, вищої освіти Міністерства освіти і науки України.
