Автор: Олена Панич, незалежний експерт із питань освіти й освітньої політики.
Мало хто замислюється, наскільки оцінювання в школі впливає на психіку та психологію дитини. Якби про це хоч трохи більше думали, це багато чого б змінило.
Від справедливості оцінювання залежить відчуття справедливості світу в цілому. Це те саме відчуття, яке в людини формується в дитинстві і на все життя. Дитина, якій ставлять оцінки несправедливо, буде вважати світ несправедливим у принципі, і так само буде ставитися до нього, і до себе, і до інших людей. Відповідно всі її життєві стратегії будуть ґрунтуватися на цьому деструктивному почутті.
У нас є практика, коли вчитель ставить оцінки не стільки за знання, скільки за якісь додаткові речі. Наприклад, він може знизити оцінку «за поведінку», а в інших випадках підвищити, наприклад, за участь батьків у ремонті класу. У результаті дитина росте з відчуттям, що успіх залежить не від її конкретних знань і не від її праці та наполегливості, а від якихось інших, здебільшого непередбачуваних обставин.
Влада вчителя над учнями ґрунтується на його праві ставити оцінку. Але як часто виникає бажання зловживати цією владою? Можна, наприклад, чіплятися до всіх недоліків дитини, ігноруючи її сильні сторони, можна постійно погрожувати двійками, і цим самим викликати психоемоційні травми, страх або демонстративну байдужість дітей.
У нашому суспільстві магічне ставлення до оцінок. Напевне, з радянських часів зберігається уявлення, що погана оцінка в школі може зіпсувати людині все життя. Через те батьки іноді занадто жорстко вимагають хороших оцінок від своїх дітей, а вчителі вдаються до сумнівних «виховних» методів, використовуючи оцінювання без об'єктивних критеріїв.
Якось я натрапила на новину про вчителя школи у Рівненській області, який змушував деяких своїх учнів присідати з муляжем снаряду. Вчителя тоді звинуватили у булінгу (сумнівне, як на мій погляд, звинувачення). Журналістам він прокоментував ситуацію так: «Хто уроки не вчив, я двійок не ставив...» От я думаю, а, може, даремно не ставив? Це було б чесніше. І безпечніше. Для усіх.
Власне, поставити чесну оцінку, хай навіть двійку, насправді набагато гуманніше щодо дитини, ніж несправедливо підвищувати її з якихось суб'єктивних мотивів. Звичайно, якщо це оцінка відповідно до чітких критеріїв і без супутніх принизливих ремарок типу: «будеш пиріжки на базарі продавати...»
Щоправда, якби у нашій культурі було це уявлення про важливість оцінки, далі довелося б системно вдосконалювати критерії і методи оцінювання. Сьогодні вони ґрунтуються більше на інтуїції вчителя, на його внутрішньому відчутті справедливості і прихильності до конкретного учня, ніж на якихось об'єктивних наукових підходах.
Думаю, що багато наших вчителів на запитання, чому вони поставили таку чи іншу оцінку, швидше за все сказали б щось на кшталт: «Ну, бо це гарна (або погана) дитина». Цим самим вони не оцінюють, а судять.
Дитина мусить мати правдиве уявлення про себе, свої знання і результати, щоб планувати своє подальше життя і досягати успіху. Це можна робити лише на основі об'єктивних даних. Тому так важливе чесне оцінювання. Інші підходи дезорієнтують.
Оригінал
