Автор: Володимир Мещеряков, учитель, Харківська область.
Нещодавно спіткало мене освітнє горе. Секретарка на перерві дала на ознайомлення наказ про внутрішній моніторинг якості освіти. Практично всі вчителі вже поставили свої підписи. Я почав читати. Замість того, щоб просто підписати.
Спіткнувся вже на перших реченнях. Відклав. Сказав, що вивчу пізніше. Після уроків почав уважно вивчати й аналізувати. Ну не складалася в голові картина!
Мені не вперше бути скотинякою. Попросив клаптик паперу й почав ставити запитання, на які хотів би отримати відповіді. Їх вийшло дев’ять. Віддав назад наказ разом із запитаннями.
Пізніше, коли повернувся в учительську, побачив директорку, яка вивчала мій листочок разом із наказом. Потім встала і мовчки понесла все заступниці з навчально-виховної роботи.
Раніше я також повертав накази з помилками для доопрацювання. Але ж цей стосується якості освіти! А що тоді буде на виході? Така ж фікція?
Я критично ставлюся до всіх освітніх надбудов, неодноразово їх тестував. І не тільки один я не в захваті від їх діяльності. Критики в інтернеті більш ніж достатньо. Схоже, що все це просто «солоденькі посади», синекура.
Один із блогерів на цьому сайті назвав нинішню кількість наказів, інструкцій та звітів бюрократичним сказом. Згодний! Адже ця кількість не тільки не переростає в якість освіти, а в більшій мірі їй заважає.
Я нещодавно вже писав про принцип 80/20. І переконаний, що зменшення бюрократизму на 80% додасть якості освіти 20%. За рахунок того, що замість ящиків паперу та інших витратних матеріалів можна буде купувати дидактичні матеріали. За рахунок того, що мозок директора освітнього закладу буде вільним від бюрократичного наркотику і перенаціленим на реальну якість освіти.
Далі буде.
