Олена Панич: що стає причиною відтоку студентів?

Автор: Олена Панич, незалежний експерт із питань освіти й освітньої політики.

Ще трохи про «феномен одвічного повернення» у нашій постмайданній історії.

Ми не можемо вирішити наші проблеми, перебуваючи на тому ж рівні мислення, на якому ми були, коли створили ці проблеми.

У цьому контексті мене завжди дивували заяви деяких поважних представників нашого ректорського корпусу, які обурюються, що «держава нічого не робить», щоб зупинити відтік абітурієнтів за кордон. При цьому ці ж таки поважні керівники проявляють дивовижну ностальгію за тими «золотими часами», коли нормою були відверті «договорняки» про розподіл бюджетних коштів за принципом «хто швидше освоїть», коли процвітала стара система фінансування, яка робила ці договорняки можливими і яка водночас знищувала (і досі знищує) інституційний потенціал закладів освіти. Але ж хіба це все не стало причиною відтоку студентів? 

Студенти, абітурієнти, викладачі, навіть просто звичайні люди - всі хочуть жити в суспільстві відкритих можливостей. Чесність і прозорість, а не особисті домовленості і преференції, створюють середовище, у якому людям хочеться жити і працювати. Якщо такого середовища не створювати, або ним нехтувати - то якою ще може бути політика держави, щоб «втримати людський капітал»?

Але ні, щось вперто заважає розуміти це, пов'язувати ці речі в єдиний причинно-наслідковий зв'язок. Напевне, набагато простіше пояснювати нинішні проблеми «поганими реформами» або ж «некомпетентними реформаторами», або чимось іще. Бо ж всі ці реформи направлені на підвищення стандартів і вимог, а домовитися стає все важче - всім ускладнили життя.

Жорстокість ситуації у тому, що через повернення до корупційних практик і нижчих стандартів неможливо зробити освіту привабливішою для абітурієнтів. Просто тому, що вона і стала для них непривабливою саме завдяки існуванню цих практик та стандартів. Навіть якщо студенти прямо про це не говорять і якщо вони самі готові давати хабарі і списувати, вся ця безчесність робить систему настільки стагнуючою і мертвою, що у кожної молодої людини природним чином хоча б час від часу виникає бажання покинути все це. Ну, звичайно, не всі покидають. Значна частина, напевне, залишиться. Тільки що на них при цьому чекає, і що чекає на всіх нас?

Власне, якщо ви поважний ректор, декан чи професор і при цьому ви толеруєте або практикуєте корупцію або плагіат, то кого ще ви можете виховати зі своїх студентів, крім як корупціонерів та плагіаторів? А якщо Ви виховуєте корупціонерів, то чому ви дивуєтеся, що в бюджеті держави стає все менше грошей на вашу зарплату? І кого ви звинувачуєте в тому, що вам немає чим платити зарплати своїм викладачам, які втомлюються працювати у вашому закладі майже задарма? Хто винен у тому, що до вас не хочуть іти вчитися студенти?... І невже ви думаєте, що повернення до «старих добрих часів», коли все це можна було і при цьому ще все працювало, сьогодні має сенс? Звідки така впевненість? На підставі чого? Адже ж саме тоді і були закладені основи нинішньої кризи.

Не можна вирішити проблему, перебуваючи на тому ж самому рівні мислення, на якому її було створено. Хоча, звичайно, ще треба мати мужність вийти на інший рівень.

Оригінал