В. Онацький: чи потрібні учням домашні завдання?

Багатьом дорослим здається, що чим більше часу дитина проводить з підручниками, тим краще

В. Онацький: чи потрібні учням домашні завдання?

Автор: Володимир Онацький, заступник директора школи з навчально-виховної роботи.

Дуже часто від педагогів доводиться чути: «Це лише так здається, що мій робочий день закінчується з дзвоником з останнього уроку». І це – правда, бо потім починається перевірка зошитів, підготовка до наступного робочого дня, самоосвіта, спілкування з батьками та безліч інших справ, про які далекі від учительства люди навіть не уявляють.

А як справи у учнів? Коли закінчується їхній робочий день? Чи покращиться якість знань, якщо збільшувати навантаження учнів?

Академічні (навчальні) успіхи учнів залежать від кількох факторів: 1) рівня інтелектуального розвитку дитини; 2) інтересу до того, що дитина вивчає; 3) мотивації, тобто вольового зусилля. Коли ці три фактори поєднуються, то результат у навчанні буде високим. Коли ж це все відсутнє, то буде не навчання, а просто мука.

Багатьом дорослим здається, що чим більше дитина буде проводити часу з підручниками, тим краще. Пригадую своє шкільне життя. Мене як учня завжди цікавило питання: «Якщо навчання – це моя робота, то чому вдома я мушу продовжувати цю роботу?»

Я на більшості уроків старанно працював, отримував досить пристойні оцінки, а потім приходив додому і мусив ще кілька годин виконувати домашні завдання. Мій мозок ставив ці питання і приводив до умовиводів про складність та несправедливість життя школяра. Виходило, що школярики працюють значно більше за дорослих. Думаю, що всі дорослі, коли були школярами, теж приходили до таких висновків, але потім про них забули і почали думати про те, як завантажити дитину вдома шкільними завданнями.

Про це турбуються автори підручників, вміщуючи після кожного уроку домашні завдання, про це турбуються чиновники МОН, надаючи методичні рекомендації, цим переймаються колеги, які ще й досі сповідують принцип «Пожалієш різки – втратиш дитину».

Дорослі навіть розписали, скільки школяр має вдома приділити часу доопрацюванню того, що вивчав у школі. Картина виходить печальна. Виявляється, що шкільні програми та організація навчання побудовані так, що вже в другому класі за санітарними нормами учні мають домашні завдання, а для того, щоб повноцінно засвоїти шкільну програму у старших класах, потрібно на домашку витратити до чотирьох годин.

На моє переконання, шкільна освіта перебуває в глибокій кризі. І державна політика не сприяє її подоланню. Тридцять і більше різних за своїми здібностями та можливостями учнів на сорока п'яти квадратах упродовж одинадцяти років – це стрес. Відсутність повноцінної освітньої траєкторії для кожного учня – це додатковий стрес. І як вихід, як виправдання – це величезні домашні завдання.

На проблему домашніх завдань батьки звертають увагу в кожній школі. І я скажу неправду, якщо буду стверджувати, що на батьківських зборах не чую запитань на цю тему. Чую. І чую різне: одні батьки вимагають, (так, саме вимагають) від вчителів вже в першому класі домашні завдання і ретельно контролюють їх виконання, але є і такі батьки, які не заглядають в зошити дитини роками, бо це не входить в коло їхніх інтересів. Але, якщо навчання дитини не викликає інтересу у батьків, якщо батьки не стимулюють мотивацію до навчання, якщо в родині не культивується культ знань, то дуже важко сподіватись на академічні успіхи дитини.

Одна з причин великого обсягу домашніх завдань - неякісне використання робочого часу учнем на уроці. Все, як у дорослих: якщо погано працював у робочий час, то доведеться працювати після роботи. Загляньте у зошити своєї дитини, запитайте, що вивчив на уроці. Чи порадує вас побачене та почуте? Як достукатися до учня, який у навушниках та в телефоні? Звісно, що музика приємніша, а ігри цікавіші.

Домашні завдання не повинні бути самоціллю вчителя та засобом самоствердження. Добре, якщо вчитель задає індивідуальні завдання пошукового, творчого, проектного характеру, адже домашка має розвивати інтелектуальні здібності дитини, інтерес до науки, до діяльності, мотивацію до гарного виконання завдання, до пізнання.

Краще провести цікавий урок і не задати додому нічого, ніж цілий урок переписувати вправи з підручника, а потім ще додому задати дві-три. На жаль, шкільне навчання здебільшого носить репродуктивний характер: прочитав-переказав-забув.

Кілька років поспіль ми проводили експеримент: у 10-11 класах театрального профілю не задавали домашніх завдань зовсім. Із усього міста бігли до нас учні, які раділи, що можна вчитися без домашки. Потім змушені були відмовитися від цієї практики: на уроці не був, домашки немає, знань також немає...Тому домашку повернули, але не з усіх предметів. Нам потрібно, щоб учень не лише підготувався до творчого конкурсу у ВНЗ, а й успішно здав ЗНО.

Отже, вади сучасної школи, перевантаження дітей, їхні інтереси, що виходять за рамки традиційної шкільної освіти змушують деяких батьків шукати індивідуальну освітню траєкторію навчання дітей. У кожній школі тепер може бути і педагогічний патронаж, і сімейне навчання, і екстернат, і інклюзивне навчання, а також поєднання усіх цих форм з традиційною очною освітою. Спільними зусиллями, незважаючи на всі перешкоди, ми маємо знайти найкращий шлях розвитку академічних здібностей кожного учня.

Оригінал

Освіта.ua
04.11.2020

Популярні блоги
О. Костюк: Польщі потрібні таланти, а Україні – ні? Система вищої освіти України приречена продукувати масовий освітній продукт, а не унікальний
І. Лікарчук: вчитися мають ті, хто хоче здобути освіту Повна загальна середня освіта повинна бути не обов’язковою, а загальнодоступною
Д. Ламза: ніхто не хоче йти в освіту або школа без учителів Від Кабінету Міністрів немає жодних дій щодо підвищення значимості професії вчителя
С. Колебошин: 3000 спартанців (задача про молодих вчителів) 3000 молодих вчителів на 15000 шкіл, що в середньому – 1 новий вчитель на 5 шкіл
Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Навчання впродовж життя
Дійсно, учні не дуже полюбляють домашні завдання, але навіть вони розуміють, що це потрібно, щоб навчитись самостійно вчитись, повторити матеріал і т.д. Хто не бажає, не виконує, але як такі учні згодом зможуть навчатися в університетах і далі, у повсякденному житті?
Lana
У радянські часи вчилися без так званої мотивації, навіть не знали, що воно таке. Не було ніякого стресу, і домашки виконували. І скільки розумних людей було тоді. Зараз повидумували психологічні стреси для дитини: то не можна червоною ручкою виправляти, то оцінки при всіх не говорити, бо то все стрес. Розбалували дітей та батьків. Тому і вчителів не поважають. Тому і занепад в освіті.
Lora
Для Lana: Погоджуюсь цілковито і повністю з вами.
Анонім
Для Lana: 100%. Правду глаголите
Коментувати