М. Хоменко: що ми зрозуміли за півтора місяця дистанційки

Автор: Микола Хоменко, заслужений працівник освіти.

Звичайно, ми будемо не такими. І справа навіть не в тому, скільки раз на день ми будемо мити руки, якої відстані дотримуватись, як реагуватимемо на те, що надокучило за цей період. І симптоми, які ми раніше сприймали досить спокійно, ‒ кашель, нежить, підвищення температури ‒ ще тривалий час будуть викликати паніку.

Нарешті ми будемо більше турбуватися про зміцнення імунної системи, берегтися від простудних захворювань, цінувати прості речі, які дарує життя.

Економіка. Здешевлення газу і нафти – це перша ознака рецесії. Буде складно ‒ як у глобальному сенсі, так і для кожного з нас. Не будемо говорити про клімат і природні катаклізми, які останнім часом нас неприємно дивують. Це попередження людству.

Щодо освіти. Дистанційна освіта, про яку стільки було сказано, не просто увійшла – увірвалась у наше освітянське середовище. Форс-мажорні обставини цієї весни спонукали переглянути підходи до нових можливостей, які відкривають сучасні електронні технології.

Сподівались, що надолужити те, чим ми, м’яко кажучи, не володіємо досконало, час ще буде. Знали, що відстаємо від наших студентів в обізнаності в цій сфері, але не думали, що настільки. І ось те, «о необходимости чего все время говорили, свершилось». Місяць дистанційної роботи дозволив повною мірою побачити недоліки, які можна і потрібно було ліквідувати раніше.

Отже, що ми зрозуміли за ці півтора місяця дистанційного навчання:

• викладачі і керівники закладів освіти переважно не були готові до проведення навчання в таких умовах, хоча з часом зуміли переорієнтуватися;
• відсутня єдина електронна платформа на рівні МОН з відповідним освітянським контентом, особливо для студентів та викладачів коледжів і університетів, де для початку необхідно було б розмістити хоча б напрацювання закладів освіти;
• медіатеки, репозитарії бібліотек мають у наявності, у кращому випадку, лише електронні версії друкованих підручників за майже абсолютної відсутності електронних посібників;
• технічне оснащення викладачів і студентів, на яке дехто нарікає, здебільшого краще, ніж наявний контент та програмне забезпечення;
• інтернет доступний для більшості учасників освітянського процесу, хоча і є деякі претензії до його швидкості і якості.

Особливу стурбованість викликає певна неготовність закладів освіти працювати в умовах автономії. Вимоги надати чіткі директиви щодо організації навчального процесу, завершення навчального року, виставлення підсумкових оцінок, проведення практик, за майже щоденного нагадування МОН про автономію в прийнятті рішень, свідчать про надмірне застереження, що за свої дії з часом прийдеться відповідати.

Можливо. Але коли на терези покладено здоров’я і життя людей, то брати на себе відповідальність необхідно.