Автор: Ігор Лікарчук, екс-керівник Українського центру оцінювання якості освіти, в. о. директора Навчально-методичного центру забезпечення якості освіти.
Читаю слізні коментарі про обрізання фінансування освітніх програм. І думаю про таке.
Перше. Для того щоб ВИЖИТИ, потрібні кошти. Насамперед, на медицину. Їх потрібно десь брати. Хоч у цій ситуації не лише бюджет освітніх програм повинен стати основним донором.
Друге. Чи потрібно в сьогоднішніх умовах і в тій перспективі, котра нас чекає потім, вкладати освітні гроші туди, куди їх вкладали до сьогодні? Сьогодні левову частину освітніх коштів потрібно НЕГАЙНО спрямувати на розвиток ІТ-технологій ДЛЯ ОСВІТИ, створення реальної електронної освітньої платформи, електронних підручників, інших цифрових сервісів для забезпечення цифрової освіти.
Вибачте, але в еру цифрових технологій витрачати мільйони для придбання друкарського обладнання, щоб виготовляти тестові зошити - то це абсурд і марнотратство.
Або на сертифікацію вчителів у тому варіанті, у якому вона існує.
Або - видання державним коштом десятьох назв підручників із одного предмету для одного класу.
Або - на створення та утримання нових установ типу Інституту розвитку освіти, зберігаючи аналогічну стару – ІМЗО.
Чи це не марнотратство? Перелік можна продовжувати іще. Справа не в ньому. Справа у бажанні і здатності приймати рішення на перспективу. А от із цим складно.
Гасимо пожежу. Але і це робимо не дуже вправно.
