Автор: Ігор Лікарчук, екс-керівник Українського центру оцінювання якості освіти, в. о. директора Навчально-методичного центру забезпечення якості освіти.
Після завершення мною у 2008 р. роботи над другим томом «Міністри освіти України» пройшло всього 12 років. І за цей час змінилося УЖЕ п’ять міністрів освіти.
Ганна Новосад в кабінеті на проспекті Перемоги,10 працювала чи не найменше. І саме тому я не візьму на себе сміливість говорити про якісь особливі досягнення чи особливі прорахунки в її роботі.
В освіті НЕМОЖЛИВО побачити результати зробленого швидко. На це потрібний час. Лише він дасть можливість сказати про плюси чи мінуси.
І хоч я упродовж п’яти місяців роботи пані Новосад на посту Міністра жодного разу не спілкувався з нею віч-на-віч, у день її звільнення написав пані Ганні в месенджері, що мені щиро жаль, що вона вже вже не міністр. Між іншим, щось подібне я казав/писав лише двом міністрам...
Зрозуміло, що до моїх оцінок та моєї точки зору можна ставитись по-різному. Але це точка зору моя. Сформована на основі сорокарічного досвіду роботи в освіті, детального вивчення та аналізу роботи міністрів освіти та освітянського відомства України за більш як століття.
У власних оцінках та прогнозах, котрі стосуються освітніх справ, я рідко помилявся. Думаю, що і в цьому випадку помилки не буде. Тож я не про «досягнення» чи «помилки» екс-міністра. Про них достатньо в цьому інтерв’ю. Я про інше - про втрачені можливості. Вважаю, що її звільнення - можливості, які можуть бути втрачені. І тут все залежить від того, хто стане наступником/наступницею...
P.S. Очевидно, що вже час починати працювати над третім томом «Міністрів освіти України». Занадто часто в нас змінюються міністри освіти. Що, власне, дуже погано для самої освіти...
