Автор: Ігор Лікарчук, екс-керівник Українського центру оцінювання якості освіти, в. о. директора Навчально-методичного центру забезпечення якості освіти.
Увечері довго перекладав на полицях старі папери. Які й викинути жаль, і користі з них уже ніякої.
Затримав свій погляд на конспектах лекцій із «Теорії та методики піонерської роботи». Був колись такий предмет у нашому педінституті. Гортав його, і прийшла думка: «А, власне, що змінилося?
Тоді були піонери, тепер – «козачата». Ті ж форми й методи так званої «виховної» роботи з ними; свята пісні і строю, марші, вечори слави; ті ж запрошені дідусі, які невідомо коли і з якого дива стали очільниками якихось козацьких куренів, як колись ветерани радянсько-німецької війни...
Про форму промовчу, бо тоді не вважалися піонерами ті, хто не носив піонерський галстук, а сьогодні - ти не козак, якщо без козацьких шароварів.
Щоправда, є одна відмінність. У піонерському галстуку потрібно було приходити щодня, а шаровари надягають лише на свята; галстуки носили й шкільні керманичі піонерів, а козацькі штани на теперішніх виховниках не побачиш... А було б гарна сексапільна картинка...
Тоді всі шкільні стіннівки були вщерть заповнені дописами про піонерське життя, а сьогодні шкільні та учительські акаунти в соцмережах - усілякими дописами й світлинами про різні «козацькі» звитяги. Особливо - у середині жовтня...
Розумію, що на мене зараз накинеться тьма поклонників козацтва у школі. Почнуть звинувачувати навіть в українофобії. Але дарма. Хоча б і тому, що подібне вже переживав, коли випроваджували на вільні хліба піонерію із закладів освіти Київщини.
Дарма й тому, бо вважаю те, що у багатьох школах витворяють із тим козацтвом - це своєрідний злочин. Це паплюження славних сторінок історії нашої країни, це нівелювання її історичної пам’яті. Це - кітч. Тим більше, що далеко не все у козацтві варте наслідування. Як і далеко не всі гетьмани були державниками високого ґатунку чи високоморальними людьми. Між іншим, як і вожді піонерів - Лєнін та його соратники і наступники.
Результат подібного «козацького» виховання уже відомий наперед: кількість манкуртів у суспільстві щороку зростає і продовжуватиме зростати в арифметичній прогресії. Під звуки свят патріотичної пісні та строю з козацькою кашею та козацькими іграми. Уже не з піонерськими...
І чомусь ідея розкозачення нашої школи мені все більше приходить на думку... Щоб виховання не ототожнювалося із маршируванням, вишколом, шароварами, байками, два притопа-три прихлопа...
Іншими словами - в школах НЕГАЙНО ПОТРІБНО ПЕРЕГЛЯНУТИ/ВІДМІНИТИ ТОЙ ПЛАСТ ПРИМІТИВНОГО ШИРПОТРЕБУ, який називається виховною роботою, незважаючи на те, що він гарно приправлений високопарними, але духовно порожніми фразами...
