Автор: Юлія Безвершенко, старший викладач, Національний університет "Києво-Могилянська академія".
Сьогодні було чергове засідання Комітету з питань освіти, науки та інновацій.
Про попередні два не писала, бо там розглядався проект Держбюджету на 2020 рік - і написати спокійний зважений пост після двох днів обговорень я просто не змогла.
Разом з тим, історія повчальна - і прекрасно ілюструє багато проблем нашої держави, тому я її обов'язково розкажу іншим разом.
У сухому залишку все вирішуватиме Бюджетний комітет, тоді й дізнаємось про перспективи підтримки інструментів розвитку науки у наступному році.
Повернімось до засідання сьогоднішнього.
Що ви думаєте про ситуацію, коли установою керує людина протягом 10-20-30 років?
Адже буває по-різному.
Десь це може бути справді позитивною історією про справу життя і розбудову сильної установи, баланс інтересів, здорові стосунки в колективі, плекання традицій та про сталий розвиток.
Десь - це історія про витискання всіх незгодних та незалежних, про стагнацію та неможливість розвитку, про відсутність перспектив та спроб бути проактивними.
Чи є в мене статистика про співвідношення між кількістю таких ситуацій в наукових установах України?
Нема. Її ні в кого нема. Наша держава досі не про дані та data-driven чи evidence-based policy-making.
Але в мене є багато історій з різних установ, де з великим відривом переважають ті, які зупинились в розвитку через те, що їх керівники не змінювались по 20-30 років. І зовсім небагато - про їх протилежності.
Нам з колегами - тим, хто писав закон про наукову і науково-технічну діяльність в 2015 році, - багато дорікали, що там немає реформи системи управління наукою. На що ми відповідали, що великої чи миттєвої дійсно немає, але є інструмент, який з часом змінить ландшафт і відкриє вікно можливостей для тих, хто прагне змінити статус-кво.
Це норми про ротацію керівників наукових установ та керівництво академій наук.
Керівником даної наукової установи/організації людина може лише два терміни. Крапка.
З одного боку, це означає до 14 років керування установою. І це немало.
Це достатньо часу, щоб запропонувати бачення і спробувати втілити його. Щоб підібрати команду і навчити її працювати злагоджено. Щоб знайти і підготувати наступників.
З іншого боку, для тих, хто на момент 16.01.2016 перебував на посадах, це означало, що вони можуть добути свій поточний термін до кінця і потім бути обраними ще раз. І все. Але це купа часу, щоб підготуватись.
Сьогодні в проекті рішення комітету була пропозиція внести зміну до цієї норми.
Одне слово: поспіль.
Тобто два терміни поспіль.
Ризики?
Приміром, можлива ситуація, що на «проміжний» термін буде ставитись формальна фігура, а керуватиме все той же директор. Який через термін знову буде цілком офіційно повертатися на 10-14 років.
Десь, можливо, ми не отримаємо негативних наслідків від такої «рокіровки». А десь це буде продовженням стагнації без шансу на розвиток.
Словом, моя позиція - залишити норму, як вона є.
А це жорстка вимога керувати однією установою не довше двох термінів.
Я намагалась переконати сьогодні Комітет підтримати мою позицію і відхилити поправку про «поспіль».
І це вдалось.
Поправка не була підтримана комітетом.
Дякую за уважність Vladimir Bakhrushin, який звернув мою увагу на наявність цієї поправки. Дякую за підтримку Natalya Pipa. І дякую всім за конструктивну дискусію.
Станом на зараз комітет відкритий до обговорень.
Але щоб робити його рішення кращими, нам з вами треба не лише мати фахову та обґрунтовану позицію. А й банально бути дуже уважними. До кожного законопроекту і кожного рядка.
І бути готовими боротися.
P.S. Керування установою - це не лише добра воля і мудрість керівника.
Це також реалії фінансування науки в Україні, Бюджетний кодекс та перевірки КРУ щодо кожного пчиха.
Це про відсутність можливостей нормально підтримати сильних, щоб вони залишались в установі, в науці, в Україні.
Це про стратегії розвитку, які не можуть бути реалізовані, бо наука не на часі, а спроможність держави створювати адекватне правове поле (ще й достатньо швидко) - дуже невисока.
Тобто ефективність керування установою - це також про ресурси та інструменти реалізації бачення. Тому це частина значно більшої задачі.
Але для початку державотворцям було б непогано її хоча б усвідомити як проблему, що потребує вирішення.
Оригінал
