Автор: Ігор Лікарчук, екс-керівник Українського центру оцінювання якості освіти, в. о. директора Навчально-методичного центру забезпечення якості освіти.
Просто думка.
Упродовж 28 років існування Незалежної України ми багато чули і чуємо про те, як буде реформуватися її система освіти. Але практично не чули і не чуємо, як буде реформуватися СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ нею. Від низу і догори.
Мовою автолюбителя це означає, що у супер новий автомобіль, який все-таки якось будуємо, ми хочемо посадити водія страшенно старого віку, який все життя їздив на «Москвич-407» сільськими дорогами, й зобов’язати його виїхати на транспортні артерії сучасного мегаполісу. Дуже сумніваюся, що ця поїздка буде успішною...
Як людина, котра половину свого свідомого життя працювала в системі управління освітою часів СРСР і другу половину - в освіті Незалежної України, маю аргументовані підстави стверджувати, що кардинально-реформаторських змін в освітньому управлінні, порівнюючи ці дві системи, не відбулося... За винятком деяких косметичних ремонтів. Але з них така ж користь, як макіяж трупа... Не ожиє.
І у цьому є біда, а не у вчителях, підручниках, освітньому просторі чи чомусь іншому... Не полки чи солдати програють війни, а полководці...
Тож чи не було б доцільним, образно кажучи, із реформування вчителя переключитися на реформування чиновницької армади…
