Олеся Калинич: кому оцінки важливіші - учням чи батькам?

Автор: Олеся Калинич, учитель, Хустська гімназія-інтернат.

Напевно, учителям не раз доводилося перевіряти зошити в 5-6 класі, підписані дбайливою мамою. Чи вправу, охайно написану почерком, схожим (а часто й не схожим) на дитячий. Або ж перевіряти твір, над яким «чаклували» батьки. На запитання вчителя, чому робота не самостійна, діти щиро відповідають: «У мами почерк кращий» (хм, справді кращий) чи «Тато вміє писати твори» (ну, так, непогано, як для 5-6 класу).

Ніби й усе правильно: дбайливі батьки контролюють дітей, допомагають їм, щоб оцінки були кращими...

Та для кого оцінки важливіші: для учнів чи для батьків? Можливо, не діти, а ми, дорослі, прагнемо високих балів задля задоволення власних амбіцій? Так, я напишу вправу добре (краще й швидше) - і в моєї дитини не буде низької оцінки за домашню, а значить, дочки й сини найкращі / не найгірші в класі.

Кен Робінсон та Лу Ароніка в книзі «Ви, Ваша дитина і школа» оголюють проблему, замасковану під дбайливість, - проблему гіперопіки. Автори пишуть про батьків-гелікоптерів - гіперопікунів, які стараються максимально «допомагати» дітям, виконуючи замість них завдання й приймаючи рішення.

Надмірна опіка - хвороба багатьох сучасних батьків. Якщо дітям не дають можливості самостійно впоратися з проблемами, вони не вчаться розв’язувати їх, не розвивають упевненості у власних здібностях - і це негативно впливає на їхню самооцінку.

Є ще одна проблема. Якщо все дається легко, ти не знаєш, що таке невдача, і через це боїшся помилитись і розчарувати інших.

Навчання – наче фізична вправа. Ніхто не може виконати її за нас. Це особисте досягнення, яке вимагає наполегливості й зусиль. Ми можемо сидіти в спортзалі шість годин на день п’ять днів на тиждень, але якщо весь час просто спиратимемось на тренажери, навряд чи отримаємо бажану форму. Якщо вмовимо свого приятеля позайматися замість нас, він стане стрункішим, а ми – ні. Так само й навчання: який результат матиме ваша дитина, якщо домашню замість неї виконаєте ви? Будьмо відвертими із собою: наші діти можуть чемно ходити до школи й цілими днями там сидіти, але ніхто не зможе навчитись замість них.

Птахи будують гнізда високо на дереві не тільки для захисту потомства. Більшість розташовується на величезній висоті для того, щоб пташеня з народження звикало до відчуттів за десятки метрів над землею і навіть небезпеки падіння. Птиця, у якої не розвивається природний інстинкт літати, приречена на загибель.

Домашня робота - не стільки спосіб навчання (так, про його ефективність / неефективність точаться дискусії), скільки один із різновидів самоорганізації, самодисципліни, виховання відповідальності та вміння розумно витрачати час.

Дозвольмо нашим дітям учитися (нехай, можливо, і повільно, і десь недосконало), щоб вони згодом змогли літати. Ми ж, люди, розумніші за птахів?

Оригінал