І. Лікарчук: про патологічне масове самозадоволення

Автор: Ігор Лікарчук, екс-керівник Українського центру оцінювання якості освіти, в. о. директора Навчально-методичного центру забезпечення якості освіти.

Уранці зробив невеликий моніторинг сайтів загальноосвітніх шкіл.

І зробив висновок, що в освіті методичне самозадоволення квітне буйним цвітом. Бо, як свідчать ці ресурси, на кілька міжсвяткових днів у школах та райцентрах запланована сила-силенна різних методичних заходів: і квести, і тренінги, і методично-мозкові штурми, і методнаради, і методоб`єднання, і творчі звіти...

І участь у всіх заходах для педагогів є обов`язково.

Читаю я про цю методичну мішуру та й думаю: «А чому пересічний учитель усе те має обов`язково відвідувати? Чому він не може обирати, який із методичних заходів йому відвідувати, а який - ні? Чому вчитель має сидіти й годинами слухати чи дивитися те, що і сам може знайти в мережі, чи придумати краще? І яка користь від таких квесто-заходів для вчителя?»

Єдине, у чому не сумніваюся, що задоволення від отієї мішури отримують лише її організатори та натхненники. Але то швидше схоже на самозадоволення (не хочу вживати інший термін). А самозадоволення, як пише ряд дослідників, то є певна патологія.

Тому і думаю, що методичні заходи, щоб не стати патологією, повинні проводитися лише для тих вчителів , які хочуть їх відвідувати без будь-якого адміністративного примусу. А роботу методистів та інших організаторів таких заходів потрібно оцінювати не за кількістю проведених квесто-засідань, а за кількістю вчителів, які виявили бажання їх відвідати.

Але боюся, що 98 відсотків тих, що проводяться зараз, залишаться без відвідувачів. Тобто для самозадоволення організаторів. Не методична робота, а якесь патологічне масове самозадоволення.

Оригінал