Автор: Микола Хоменко, заслужений працівник освіти, заступник директора ДУ НМЦ «Агроосвіта».
Деякі думки необхідно вигулювати на повідку, а в окремих випадках – і в наморднику. Читаючи окремі коментарі до постів, диву даєшся – звідки беруться такі люди, які в брутальній формі хочуть когось в чомусь переконати.
Відчувається, що це люди досить розумні, начитані, багато що знають, мають доступ до сучасних інформаційних технологій. Звідки ж такий вишуканий брутальний сленг, така злісна риторика? Бридко і огидно, а головне – страшно.
Страшно, що такі люди поряд з нами, ми можемо з ними спілкуватися, обмінюватись думками і все це робимо цивілізованою мовою. То це, очевидно, коли на виду, а так, ховаючи своє прізвище і розкриваючи свою сутність, виплескувати свій негатив – не важливо кому і для чого?
Скажете – накопилося. Можливо. Від цього полегшає? Не думаю.
Особливо сумно, що це звучить від людей, близьких до освітянського середовища. У дійсності, як говорив відомий персонаж Булгакова, розруха починається в головах. Шкода, що поняття «інтелігент» стало вже давно глузливим і принизливим. А вчитель раніше був не просто носієм цього слова – він був його втіленням.
Набагато переконливіше звучить жаргон, наближений до фені. Звучить з вуст політиків, акторів кіно і, на жаль, педагогів. Шкода. Адже якщо дорога не веде до храму, то для чого взагалі вона?
