О. Панич: чому я проти преференцій і монополій

Автор: Олена Панич, кандидат історичних наук, експерт Реанімаційного пакету реформ, група «Освіта-наука».

Чому я проти преференцій і монополій? Іноді доводиться чути звинувачення на кшталт: «ви хочете їх знищити...» або «ви їх не любите...» або ще щось подібне.

Дивна людська логіка працює таким чином, що скасування привілеїв, прав на пріоритетне становище чи монопольних функцій (особливо тих, до яких вже звикли) розцінюється як «знищення», «ліквідація», чи прояв якоїсь особливої недружелюбності.

Інший маніпулятивний трюк, коли кажуть: «ви хочете нас знищити, і за цим стирчать вуха чиїхось інтересів...» Так, ніби привілеї і гарантії для одних - це природно, а «чиїсь» інші інтереси - це прокляття за визначенням.

Напевне, це не є проблема лише освіти, академічних інституцій чи тих, що здійснюють управління у сфері освіти. Це загальна проблема нашої країни. Якось так у нас прийнято - добиватися преференцій шляхом впливу на тих, хто приймає рішення. Така собі стратегія виживання - створення стабільного споживача власних послуг, користуючись можливостями держави.

По правді, не бачу великих шансів змінити цю стратегію найближчим часом, хоча саме вона, на мій погляд, руйнує нашу країну. Завдяки їй знищується потенціал до розвитку. Ресурси вкладаються не в інновації, а в доступ до влади, який дає гарантії (часто за рахунок витіснення інших з ринку).

Справа навіть не в конкуренції, а в тому, ЗА ЩО конкурують: за кращу якість продукту (наукового, освітнього, аналітичного) чи за право постачати цей продукт на ексклюзивних умовах? Привілейоване чи монопольне становище організації дає їй можливість існувати, але не розвиватися. Для розвитку у неї немає потреби, бо закон вже і так визначив, що вона найкраща у своїй царині.

Зрештою, приходимо до ситуації, коли одні і ті ж люди роблять і говорять одне і те ж багато років, і нічого не змінюється ні в їхньому житті, ні в житті тих, що навколо. Преференції - це прирікання самих себе на стагнацію і занепад.

Оригінал