Автор: Леонід Булава, викладач Полтавського педуніверситету імені В. Г. Короленка.
В останній час неодноразово привертав увагу до проблеми надмірної завантаженості професорсько-викладацького складу розробкою і постійною переробкою навчально-методичного забезпечення освітнього процесу та волюнтаризму з боку перевіряючих цього забезпечення.
Знаючи, що продовжується робота над проектами державних стандартів вищої освіти, нових ліцензійних умов, Положення про акредитацію освітніх програм, а також узагальнюючи пости колег при обговоренні проблеми, просив би Вас звернути увагу, що:
- в більшості європейських і північноамериканських університетів навчально-методичне забезпечення - то справа автономії ВНЗ і особистої відповідальності викладача. Замість Н-МКД на десятки й сотні сторінок, укладених за жорсткими «нормами», як правило, загальнообов'язковим документом є Syllabus навчальної дисципліни обсягом від однієї до кількох сторінок, доступний для загального ознайомлення в електронній формі;
- в ліцензійних умовах існує поняття «постійна робоча група освітньої програми», «Гарант освітньої програми». На жаль, загальне положення про групу і Гаранта прописане недостатньо. А це могли б бути структури, які значною мірою відповідають за забезпечення внутрішньої якості освітнього процесу, оскільки складаються з професіоналів. Натомість, функції контролю практично повністю покладені на навчальні відділи й служби, працівники яких далекі від знань тонкощів конкретної освітньої програми, і тому перевіряють навчально-методичне забезпечення на предмет його відповідності «букві і титлі» форм, за основу яких взяті форми горезвісного Наказу міністра Д.Табачника 2012 року.
Причіпки щодо відповідності цим формам і постійні переробки Н-МКД після перевірок виснажують фізичні сили і висмоктують душу викладачів. Тим більше, коли претензії пред'являються від непрофесіоналів - це вкрай образливо. Така ситуація, в поєднанні з іншими проблемами вищої освіти, вкрай негативно впливає на моральний клімат у колективах і працездатність викладачів.
Тому велике прохання: при розробці вищезгаданих документів пам'ятати, що за вашими рішеннями - майбутнє української освіти, доля викладачів і студентів. Будьте зваженими. Радьтеся із громадськістю, не нехтуйте нею.
Вам, як керівникам, варто звернутися з таким же проханням до експертних комісій з акредитації спеціальностей та ДІНЗ: турбуватися про якість освіти, а не про дотримання формальних умов.
