Автор: Ігор Лікарчук, екс-керівник Українського центру оцінювання якості освіти.
Не покидають прикрі відчуття від оприлюдненої інформації про «плагіат» у двох статтях Л.М. Гриневич та цьоговечірні натяки «Інтера» на її можливу відставку.
Я не є серед тих, хто з оптимізмом дивиться на деякі дії МОН, яке зараз очолює Лілія Михайлівна. Й постійно про це пишу та кажу, хоч знаю, що така позиція не подобається дуже багатьом й, можливо, Лілії Михайлівні також.
Але я глибоко переконаний в тому, що зміна міністра освіти в цей час буде лише на ШКОДУ освіті й знову ВІДТЯГНЕ справжнє реформування системи на невизначений період. Я є прихильником того, що міністр освіти повинен мати достатньо великий ресурс часу для того, щоб довести розпочату справу до її логічного завершення.
У країнах, де функціонують успішні освітні системи і мають централізоване управління ними, міністри освіти не змінюються через рік, через два, через три... Україна має прикрий протилежний досвід - 10 міністрів за роки Незалежності.
І чи не в цьому одна з найголовніших причин відсутності реформ в системі освіти. Чи потрібно нам цю помилку повторювати іще раз? Чи нас до неї штовхають свідомо?
На лаві запасних гравців сидить дуже мало людей. І далеко не завжди запасний гравець є кращим від того, хто на полі в цю хвилину. Я щиро зичу Лілії Гриневич гідно пережити цей достатньо складний для неї період.
