Володимир Бєлий: чи досягло дна лицемірство в освіті?

Автор: Володимир Бєлий, заступник директора з НВР, фізико-технічний ліцей м. Херсона.

СПИСУВАННЯ

Пан Сергій Клепко (не пишу звідки та хто, бо люди з освіти його і так добре знають) ще за шкільних часів мав добрячу «клепку» у голові, а тому свій портфель до школи не носив. Хоча в школі, тоді ще радянській, він завжди був з ним. Просто дівчатка з його класу, що гарно вчилися, не давали списувати, а він давав. Відтак однокласники вичікували, коли він вийде з дому, підбігали, брали портфель і щосили мчали до школи, щоб списати домашні завдання.

Така практика була й досі є повсюдною, а осмислення її згубності для долі всієї нації не сягнуло вище рівня отих прихильників «навчатися» з допомогою списування.

Чому так?
- А тому, що «списунам» за те нічого такого, що б впливало на їх суспільний статус як не було за радянських часів, так немає й донині. На відміну до порядків, наприклад, як нещодавно взнав, у Польщі, які там існували ще за часів польського соціалізму - списування не проходить.

До речі, відтак стає зрозумілим, чому тим же полякам вдалося успішно реформувати своє суспільне буття на краще, ніж те було за соціалізму, а нам досі ніяк не вдається: якщо дозволяється «халява» та шахраювати в освіті, то не чекайте, що в інших сегментах суспільної діяльності буде порядність.

Зрозуміло, пан, тоді ще учень, Сергій у свої шкільні роки не став би так «сприяти» у навчанні своїм однокласникам, ЯКБИ знав, що тим точно буде непереливки. І мова не лише про «прочухан» від вчителя чи директора, а про суспільно значимі системні санкції, ігнорування яких призводило б до оргвисновків щодо самих вчителів та керівництва закладом.

Саме останнє й зводить нанівець практику учнівського/студентського/аспірантського списування за кордоном. Існування високого рівня порядності у закордонних системах освіти є не просто результатом кращого виховання як процесу закликів та повчань, він має прагматичний правовий базис – чіткі оргсанкції до порушників.

МЕНЕДЖМЕНТ

Існує у науці такий метод як уявний експеримент.

Давайте уявимо, що вищий освітній менеджмент країни запрошує на селекторну відео-нараду, що буде потім викладена на «ютубі», керівників закладів освіти - ректорів, директорів, завідуючих та широке коло журналістів і представників громадськості.

Регламент наради виділяє не більше півгодини для:

• пояснення важливості для долі системи вирішення проблеми списування як контрчинника якості освіти;
• оголошення робочого завдання по блокуванню щонайменших спроб до списування у КОЖНОМУ закладі країни;
• попередження про оргсанкції щодо посади керівника тим, хто із завданням не справиться, як профнепридатних до ролі менеджера закладу освіти базового рівня.

ОПІР

Чи зможуть керівники освітніх закладів прямо під час наради відкрито заявити, що менеджмент ставить їм некоректне завдання?
- Звісно, що ні, бо ж хто наважиться прилюдно показати, що дотримується насправді протилежних цінностей.

Зрозуміло, що дехто з ректорів спробує спрямовувати розмову в інше русло, щоб її просто забалакати чи знівелювати у значимості, але тому легко заради: регламент зустрічі не передбачає її перетворення з формату завдання на довільне обговорення.

ДНО

У плані проблеми якості освіти ми його поки не сягнули, бо гіпотетично лишається можливість від уявного експерименту/закликів/ декларативних «кодексів академпорядності» перейти до реального системного дійства – блокування освітнім менеджментом спроб до списуванням здобувачами освіти засобами суспільно значимих для особи оргсанкцій.

Якщо такого не станеться, то час досягнення «дна» саме й наступить. Тоді постане ситуація, подібна до тієї, яку отримала Україна у військовій сфері – багато генералів, але ніякої здатності зупинити ворога на своїх кордонах. Для освіти оте «дно» матиме подібний вигляд – багато освітян, але брак освіченості та вихованості, здатної не довести справи, навіть у сфері державної безпеки, до стану національної катастрофи. І так буде лишатися чи не у кожному сегменті суспільно-економічних відносин нації – без якісної освіти якісного буття у мільйонів громадян не буває.

Оригінал