Автор: Олена Панич, кандидат історичних наук, Національний педагогічний університет ім. Драгоманова.
Нещодавно довелося спостерігати дискусію з приводу державних видатків на освіту. Почалася вона з критики, адресованої Мінфіну, який начебто руйнує людський та інтелектуальний капітал, пропонуючи скоротити видатки на освіту. Присутній на нараді чиновник з Мінфіну здебільшого відмовчувався і лише інколи намагався виправдовуватися тим, що нібито грошей хронічно не вистачає. У відповідь йому казали, що до освіти треба ставитися як до інвестицій у майбутнє, а не як до соціальних видатків, і таке інше.
Зізнаюсь, я думала про те, що для того, щоб подібна дискусія була плідною, треба щонайменше дійти спільного розуміння з приводу поняття "інвестиції". Що таке інвестиції і чому їх треба робити в освіту?
Самі по собі інвестиції - це щось таке, що ти вкладаєш для того, щоб згодом отримати прибуток. Який прибуток може отримати посадовець з Мінфіну, чи з МОН, чи з будь-якого іншого відомства від інвестицій в освіту? Збільшення заробітної плати? Дуже ефемерно. Важко прослідкувати зв'язок між зростанням якості освіти і зарплатою чиновників. Підозрюю, що ці люди таких зв'язків взагалі не відчувають.
От у що вони дійсно готові інвестувати, так це в регуляторні документи. Це і звітність, і прибуток. Скажімо, розроблять нові ліцензійні умови з відверто зашкальними вимогами.
Інвестують в них час, зусилля, інтелектуальні ресурси. Пройдуть всі необхідні погодження та інстанції, всіх переконають підписатися під відповідним рішенням. А далі будуть гарно допомагати навчальним закладам виконати ці умови і отримати ліцензію. Не безкоштовно, звичайно.
Але що ж поробиш? Бізнес є бізнес. Корупція, скажете ви? Так, корупція. Але ж це також бізнес. Бізнес, який робиться на недосконалості державного регулювання. В нього вигідно інвестувати. Така інвестиція цілком зрозуміла, як зрозуміла і перспектива, в якій вона окупиться. Вклав ресурси - отримав прибуток. А вкладати просто так, без видимих для себе результатів, ну, кому це цікаво?
(Зауважу принагідно, що не говорю ні про ніяких конкретних посадовців, а лише розмірковую над дійсністю, як вона є.)
