Автор: Володимир Бєлий, вчитель.
ПРИЗРАК СЕРТИФІКАЦІЇ БРОДИТЬ ПО ВКРАЇНІ
Зазвичай примари лякають. Нова ідея сертифікації вчителів/педагогів лякає більшість з них. І не тільки. Не менш перелякалися й працівники управлінського сектору.
А чого боятися? Адже насправді боятися взагалі нічого, якщо спробувати вийти за межі ІСНУЮЧОЇ МАТРИЦІ.
Цією матрицею є наш досвід атестації вчителів, яку саме й має замінити сертифікація. Метою впровадження сертифікації є реалізація принципу академічної доброчинності, що передбачає суворе дотримання таких чинників як рівні умови, незалежність, відкритість, гласність та у підсумку, головне, безсумнівну об'єктивність у питанні рівня кваліфікації педагогічних кадрів.
Існуюча практика атестації педкадрів є недоречною щодо сертифікації матрицею, бо в основі атестації завжди був і є її обов'язковий характер. Кожен вчитель/педагог знав, що раз на п'ять років держава в особі своїх адміністраторів «прийде по його душу». Такий формат вкарбувався у голові як вчителя, так і представників держави — могутнього суб'єкта, зацікавленого в обов’язковій, контролюючій кожного атестаційній процедурі. Відтак потрібно щороку запускати у дію щонайменше 18 тисяч атестаційних комісій різного рівня. А результати плачевні: тисячі педагогів країни бояться навіть завдань ЗНО, передбачених для їхніх учнів.
Натомість СЕРТИФІКАЦІЯ є для вчителя/педагога ДОБРОВІЛЬНОЮ. Саме у цім і полягає принциповість відмови від наявної матриці на користь нової МОДЕЛІ.
При цьому є очевидним, що в епоху ІТ-засобів оцінювання діяльності для здійснення державної СЕРТИФІКАЦІЇ достатньо мати обмежену кількість регіональних сертифікаційних Центрів з мінімальним числом працівників. Навіть не у кожній області. Вони легко задовольнять запити бажаючих використати своє право на сертифікацію (один раз на п'ять років чи з часом у іншій версії).
Робота таких Центрів буде оптимально продуктивною з наступних причин.
ПО-ПЕРШЕ, є очевидним, що бажаючих не буде багато за умови збереження наявних у педагогів категорій як діючих у певний перехідний період. При цьому має діяти правило, що кожен з тих, хто спробує отримати нову категорію у ході сертифікації автоматично втрачає стару і далі працює на підставі результатів нової сертифікації. Так відпаде ажіотажний інтерес, що підігрівався б надією на «просте везіння». Тому на сертифікацію виходитимуть лише ті, хто впевнений у своїй підготовленості.
ПО-ДРУГЕ, добровільна вмотивованість до сертифікації автоматично знімає проблеми взаємних претензій між педагогами та Центром щодо всього комплексу проблем, гіпотетично пов’язаних з необхідністю приїзду до місця проходження процедури тестування.
ПО-ТРЕТЄ, завдяки сучасним ІТ- засобам не є проблемою як щодо електронного формату самої процедури у Центрі, так і попередньої реєстрації на її проходження. Більше того, саме електронна форма проходження тестування на визначення кваліфікаційної категорії для нового рівня оплати праці стане дійсно НЕЗАЛЕЖНОЮ, що й забезпечуватиме найвищий рівень її об’єктивності.
Звісно, що будь-яку гарну проектну ідею можна легко скомпрометувати за бажання зберегти існуюче статус-кво. При цьому весь час говорити про довгоочікувані реформи.
