Світлана Вовк: чому не йдуть реформи в освіті?

Небажання діагностувати стан освіти і назвати речі власними іменами погіршують ситуацію в умовах реформування

Світлана Вовк: чому не йдуть реформи в освіті?

Автор: Світлана Благодєтєлєва-Вовк, викладач.

З березня 2014 року, після призначення до складу "уряду камікадзе" міністром пана Квіта, розпочалися реформи в освіті і науці України.

Міністр разом із своєю командою зробили ставку на інституційну перебудову галузі, тобто на розробку і впровадження нормативних актів, призначених для зміни правил в ній.

Прийняття Верховною Радою на початку липня 2014 року Закону України "Про вищу освіту" стало першим досягненням та перемогою команди Квіта, що дозволило йому отримати посаду міністра у новому коаліційному уряді Яценюка восени.

Надалі продовжилася робота зі створення законодавчої бази відповідно до Коаліційної угоди, зобов'язань України у сфері європейської інтеграції, програми діяльності уряду. Це розробка законопроектів «Про освіту», «Про професіональну освіту», «Про наукову та науково-технічну діяльність» та інших.

Однак, розробка законопроектів набула небаченого дискусійного характеру через спробу громадськості вибудувати нові правила з врахуванням інтересів різних стейкголдерів. Так, законопроект «Про освіту» не був вчасно внесений до Верховної Ради, а пізніше - був направлений на доопрацювання до МОНУ.

Але буксуванням на пріоритетній для міністра законотворчій ниві проблема реформування не обмежується.

Ми спостерігаємо погіршення стану середньої освіти — низьку якість, недостатнє фінансування, корумпованість, відсутність підручників, можливість зриву ЗНО 2016 року, правову незахищеність.

У вищій освіті — дезорієнтацію внаслідок недолугої імплементації нового закону, корумпованість, звільнення викладачів і скандали зі зміною очільників у деяких вишах, зростання кількості абітурієнтів, що обирають навчання за кордоном.

У професійній освіті — проблеми зв'язку з ринком праці.

Пропоную декілька матеріалів на підтвердження наведених тез:

В чому причина погіршення ситуації в умовах реформування?

У першу чергу у небажанні діагностувати стан освіти, тобто побачити і назвати речі власними іменами.

В Україні триває деіндустріалізація, депопуляція, деінституціоналізація. Внаслідок цього суспільні відносини спрощуються — із формальних безособових, заснованих на виконанні закону/правил, перетворюються на неформальні, особисті на основі персональних домовленостей. Так, якість хірургічного втручання забезпечує не система охорони здоров'я і навіть не медична установа, а безпосередньо хірург, з яким треба домовитися про лікування й оплату операції.

При тривалій взаємодії стосунки набувають характер патрон-клієнтських, кланових, корпоративних ієрархічних. При цьому клієнт виконує вказівки і беззаперечно підтримує патрона, а патрон сприяє клієнту в отриманні благ. Так, батьки дитини, коли приводять її до школи/дитсадка стають клієнтами директора, який, як патрон, контролює інших своїх клієнтів — вчителів/вихователів, щоб ті навчали дітей в обмін на зарплату. Виші мають дещо складнішу кланово-корпоративну структуру, в якій патронами для нижчих рівнів ієрархії є завкафедрою, декан, ректор та інші очільники.

В таких системах головними культивованими цінностями є лояльність, відданість і некритичність. Всі особи, які не вписуються у патрон-клієнтську модель витискаються, тому альтернативи щодо зміни управління в організаціях подібного типу не існує.

Чи можуть заклади освіти, засновані на клановому принципі навчати дітей адаптуватися до сучасності та творити майбутнє?

Відповідь - ні.

Все, що здатні робити патрон-клієнтські структури — це імітувати, зокрема й освіту.

Визнати факт імітації важко, проте це єдиний шлях для пошуку шляху реформування.

Крім того, виглядає дивною законотворча активність міністра, оскільки у децивілізованому суспільстві відсутній запит на формальні правила, оскільки більшість їх не виконує та обходить.

Як можуть запрацювати нові закони у середовищі, де панують особисті домовленості?

Існує ще одна велика проблема — це запит активних громадян на модернізацію країни. Саме вони є альтернативою клановій системі.

Саме з їх кола треба обирати керівників та підтримувати для того, щоб вони демонтували патрон-клієнтські стосунки та уможливили дію закону.

Наразі, саме активісти знаходяться під ударом — їх звільняють з роботи, на їхні звернення і скарги не реагують, вони втрачають довіру до державних органів і надію на досягнення справедливості.

Власне, що робити?

1. Перестати вводити себе в оману, повторюючи, що у нас «хороша освіта».

2. Розпочати справжній суспільний діалог (а не його імітацію, як існує зараз) щодо стану та перспектив освіти, виявити та долучити всіх стейкголдерів до переговорів та напрацювати консолідовану позицію щодо інституційного майбутнього освіти.

3. Започаткувати боротьбу з імітацією через залучення до управління здатних на вчинки людей із сучасним світоглядом.

4. Переглянути модель фінансування галузі на користь осіб, що безпосередньо здобувають освіту. Впровадити принцип «гроші ходять за дитиною/студентом».

5. Якісно виконувати контрольні та наглядові функції всім учасникам суспільного діалогу.

І найголовніше — визнати, що патрон-клієнтські, кланові відносини руйнують державу і суспільство.

Їхнє викорінення є одним із головних завдань модернізації країни.

Оригінал

Освіта.ua
10.12.2015

Популярні блоги
О. Костюк: Польщі потрібні таланти, а Україні – ні? Система вищої освіти України приречена продукувати масовий освітній продукт, а не унікальний
І. Лікарчук: вчитися мають ті, хто хоче здобути освіту Повна загальна середня освіта повинна бути не обов’язковою, а загальнодоступною
Д. Ламза: ніхто не хоче йти в освіту або школа без учителів Від Кабінету Міністрів немає жодних дій щодо підвищення значимості професії вчителя
С. Колебошин: 3000 спартанців (задача про молодих вчителів) 3000 молодих вчителів на 15000 шкіл, що в середньому – 1 новий вчитель на 5 шкіл
Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Лесь Подеревлянський
Чому не йдуть реформи в освіті? А кому, вибачте, нах вона потрібна? Хочеш працювати в податковій, плати бабло, хочеш в держадміністрацію, плати бабло, хочеш президентом, плати бабло...
Аліна
Працювала над розробкою моделі оцінювання якості викладання навчальних курсів. Під час опитувавання викладачів ВНЗ були такі, які говорили, що вони люди з величезним досвідом, декіількома вищими освітами і висловлювали значну неприязнь стосовно їхнього оцінювання. "Яке право, взагалі, має студент мене оцінювати. Я знаю, що я роблю",- один із коментарів викладачів. Про які зміни можна говорити, якщо викладач не хоче визнавати помилок у методиці викладання (вибачте за тавтологію) від якої залежить здобуті знання студентів. І взагалі, варто робити наголос на матеріалі, який можна застосувати практично у майбутній роботі.
Сергій
Для Аліна: та невже Вам вдалося створити досконалу модель оцінювання якості викладання? Як що так, то де її можна побачити? Як що ні, то чому "люди з величезним досвідом викладання та декіількома вищими освітами" повинні брати до уваги думки ледачих, у більшості випадків, студентів?
Коментувати
ида
Вот мне нравится позиция "приховали та не показали листа"...У нас что-сайты для педагогов являются закрытыми?Или это их нежелание зайти на соответствующие сайты, принять участие в обсуждении и т.д? Тогда же на кого пенять, что учителя не знают? Поставим вопрос по другому:не знают или не хотят знать?И не надо мне рассказывать про глушь и безынтерненность...Было бы желание. Вон, на"Одноклассниках" куча тех же учителей.А как надо им подготовить и сдать что-то в электронном виде, так "деточка, помогите, вы же молоды, понимаете в этом больше меня"...
Сергій
Для ида: Як приховати небажані листи МОН:- а)треба зробити вигляд, що саме цей лист є помилкою чергового зама міністра, яких вже пережито безліч; б)ніколи не посилатися на цей лист; в)організувати безліч нарад з обговорення нових форм надання планів та звітів, новацій з ведення журналів, документації про роботу батьківських комітетів та поурочних планів; г)в разі виникнення у вчителя думки про свободу педагогічної діяльності, зауважити, що потрібно насамперед виконувати вказівки керівництва бо ВОНИ платять за це гроші, а вже потім бути вільним у своїх діях; д)наголосити, що будь-який вчитель не згодний з умовами праці та традиціями у школі може піти шукати інший колектив... є) лише пів року і навіть запекліші борці за свободу педагогічної діяльності будуть виснажені створенням дурнуватих паперів і дадуть згоду працювати на умовах керівництва. ВИСНОВОК: лише ліквідація посад методистів може дати хоч трохи свободи вчителю...
Коментувати
Сергій
Автор ставить питання: "В чому причина погіршення ситуації в умовах реформування?" На мій погляд це корпоративний супротив з боку методистів(наставників). Тільки но міносвіти задекларувало курс на ліквідацію методистів та їхніх кабінетів так вони наче показилися у намаганнях виправдати свою причетність до "новацій у освіті". Тепер вчителі мають безліч нових правил у веденні документації та її кількості. От і виходить, що міносвіти наче робить реформу, проте без реальної ліквідації посад методистів, лише погіршує умови праці вчителів...Про неухильне дотримання принципів гарантування свободи педагогічної діяльності вчителя(лист МОН № 1/9-630 від 05.12.2014) керівництво і методисти вже давно забули, а вчителі цього листа і не побачили бо турботливі "наставники" його відразу ігнорували та приховували від педколективу...Приказка, хотіли як краще, а вийшло як завжди, знову актуальна...
Тетяна
Для Сергій: як все влучно сказано, сама реальна оцінка сучасним подіям у школах...
Коментувати