 |
Бакалаври та магістри, єдиний європейський загальноосвітній простір, взаємне визнання академічних ступенів, мобільність студентів... Болонська система? Ні, це - університети в епоху Середньовіччя |
Німецькі університети: як все починалося
На дворі 1440 рік. На той час найстаршому в Європі Болонському університету вже більше 300 років. Карловому університету в Празі - саме він вважається першим німецьким вузом - лише 92 роки. Решті університетів - у Відні, Ерфурті, Гейдельберзі, Кельні, Вюрцбурзі, Лейпцигу та Ростоку – ще менше. Проте вже тоді студенти навчалися за системою, що нагадує сучасну.
Якщо б ви були студентом середньовічного університету, вашим однокурсником був би хлопець 13-14 років. Причому університет відвідували не тільки особи блакитних кровей. За однією лавою разом з нащадками заможних купців, дворян і чиновників могли опинитися діти селян і ремісників.
За національною ознакою аудиторія теж була досить строкатою. Загальні принципи навчання і єдина мова науки - латинь - дозволяли студентам обирати будь-яке місто, що їм сподобалося, та кілька разів змінювати місце навчання. "Найчастіше причиною зміни університету була нижча вартість навчання і житла. Наприклад, Болонья була не таким дорогим для студентського гаманця містом, як Кельн", - розповідає архіваріус кельнського університету Андреас Фрайтегер.
Освіта в Середньовіччі коштувала чималих грошей. Університети від самого початку своєї історії були незалежні від церковної та світської влади, і фінансувати себе їм доводилося самостійно. Студенти сплачували внесок, коли вступали на факультет, і окремо платили за відвідування лекцій. Але відчутніше за все било по кишені здобуття наукового ступеня. За словами Андреаса Фрайтегера, за допуск до випускного іспиту студенти платили суму, еквіваленту річному заробітку пересічного городянина.
У середньовічних німецьких університетах було, як правило, чотири факультети: молодший - артистичний (від латинського слова "ars" - "мистецтво") і старші - юридичний, медичний і богословський.
Студент ставав спочатку бакалавром (baccalaureus artium), а потім - магістром (magister artium). Випускники молодшого факультету мали право викладати на ньому. Після закінчення одного зі старших факультетів та складання декількох іспитів студент здобував ступінь доктора. На здобуття ступеня бакалавра студент витрачав два-три роки. В цілому ж навчання на молодшому і старшому факультетах тривало від семи до десяти років.
Процедура надання наукового ступеня відрізнялася помпезністю, її сценарій визначався університетським статутом. Чим вище академічне звання, тим більше витрат. Незаможні студенти могли отримати так зване свідоцтво про бідність і до першого кваліфікаційного іспиту навчатися безкоштовно, але за допуск до іспиту необхідно було платити.
"Хоча заможні городяни нерідко надавали особливо талановитим студентам стипендію, більше половини молодих людей не дотягували навіть до ступеня бакалавра", - пояснює архіваріус кельнського університету.
Якщо нинішні німецькі студенти самі вирішують, які лекції і семінари відвідувати, залишаючи деколи один-два дні на практику або підробіток, то в середні віки навчальні плани складало керівництво університету. Заняття починалися із сходом сонця (влітку - о шостій ранку, взимку – о сьомій) і тривали до дев'ятої вечора. Тривалість лекції складала 180 хвилин, у студентів також була тригодинна перерва на обід.
Середньовічна наука передусім мала на меті збереження та передачу знань. До винаходу друкарства читання вголос було єдиним способом поширення інформації. Лекції читали повільно, щоб студенти встигали записувати.
"За занадто швидкий темп мовлення на доцента могли накласти штраф", - розповідає Петер Цан, професор історії Університету імені Гумбольдта в Берліні.
Протягом першої половини дня студенти слухали основну лекцію та коментарі до неї. Після обіду проходили семінари та практичні заняття, а також диспути. Навчальний рік починався у вересні. З липня по вересень в багатьох німецьких університетах були канікули.
Сучасні форми проживання студентів – комунальні квартири та гуртожитки - існували ще шість століть тому. Заможні городяни та монастирі забезпечували студентів житлом в притулках і бурсах. У більшості таких притулків було встановлено майже монастирський режим. Студенти, які там проживали, не мали права виходити без дозволу за межі притулку, мали дотримуватися тиші, одягатися відповідно до приписів і відвідувати церковні служби.
До наших часів збереглися статути деяких бурс. Серед сухого перерахування приписів і заборон зустрічаються цікаві деталі. Наприклад, кельнським студентам було заборонено приводити до кімнат жінок, загравати з куховарками і посудомийками, грати в карти і зловживати спиртним.
"Хоча студентський день і був заповнений з ранку до самого вечора, на пустощі у студентів час знаходився завжди", - сміється Андреас Фрайтегер.
Автор: Тетяна Гоголкіна
Більше про навчання у Німеччині>>>
Німецька хвиля
08.08.2011
