Osvita.ua Вища освіта Статті та аналітика Як навчатимуть іноземців в Україні
Як навчатимуть іноземців в Україні

Про труднощі, з якими стикаються іноземні студенти в Україні, ЗМІ говорили багато. Корупція, проблеми з візами, расова дискримінація, невідповідність між солодкими обіцянками освітніх агенцій і суворими українськими реаліями…

Як навчатимуть іноземців в Україні

Однак, як сказав міністр освіти на засіданні Комітету економічних реформ, "за кількістю іноземних студентів, які за кошти навчаються в Україні, Україна увійшла у першу десятку. За цей рік є зростання на 3,5 тис. іноземних студентів. Ми будемо й надалі це продовжувати".

Очевидно, одним із напрямів такого продовження є проект Концепції мовної освіти іноземців у вищих навчальних закладах України (далі – Концепція) – так називається документ, оприлюднений для громадського обговорення на сайті профільного міністерства та урядовому веб-сайті "Громадянське суспільство і влада".

Прикро, що ця подія пройшла непомітно для широкого загалу. 15 січня сплив термін, коли можна було подати пропозиції і зауваження до проекту. На урядовому веб-сайті "Громадянське суспільство і влада" у розділі "Громадське обговорення" (як і на сайті МОНМС) - жодного коментаря. Натомість є запис "Недостатньо оцінок для відображення результатів голосування".

Хоча насправді чого-чого, а оцінок цьому документу не забракне. У тексті Концепції автори називають її "базовим складником удосконалення навчання іноземців", обіцяють демократизацію та гуманізацію мовної освіти, підвищення престижу українських ВНЗ.

Експерти ж, які бачили і читали документ (а таких чомусь не багато) висловлюють діаметрально протилежні точки зору і не соромляться у виразах: ідіотизм, замилювання очей, падіння престижу наших вишів.

Які ж ідеї Концепції стали яблуком розбрату?

Перш за все неоднозначно сприймаються громадськістю принципи визначення мови навчання для іноземних студентів: "Важливим чинником ефективної мовної підготовки іноземців є вільний вибір мови навчання… Відповідно до вибору іноземців, освітніх можливостей українських ВНЗ і мови соціокультурного оточення в певному регіоні мовою отримання вищої освіти, або мовою навчання, можуть бути українська, російська, англійська, німецька мови тощо. ВНЗ повинні забезпечити навчання іноземних студентів мовою, визначеною умовами контракту".

Оскільки англійська є загальновизнаною мовою міжнародного спілкування, найімовірніше саме її намагатимуться обрати іноземці. Але враховуємо наші реалії і мислимо логічно: це можливо далеко не в усіх вузах, бо навряд чи знайдеться достатня кількість викладачів, що вільно володіють іноземною. Що залишається? Українська. І, звичайно ж, російська. Ця державна мова сусідньої країни постійно згадується авторами Концепції як варіант вибору поруч із нашою державною.

Хоча, з іншого боку, це й не дивно. Адже у тексті Концепції зазначено, що вона "є невід’ємною складовою державної Концепції мовної освіти" і "враховує мовну ситуацію в Україні". Саме ту концепцію свого часу рішуче засуджувала громадськість, називаючи антиукраїнською і такою, що надає російській мові особливого статусу.

Дуже ймовірно, що між українською і російською іноземець обере другу. Оскільки вона претендує на мову міжнародного спілкування. Недаремно у списку літератури до Концепції поруч з програмами з української мови зазначений не лише перелік програм, а й підручник з російської.

Та навіть якщо іноземні студенти навчатимуться у нашому ВНЗ англійською, на них чекає ще один сюрприз. За Концепцією, це не звільнить їх від вивчення української або російської.

Звичайно, знати мову держави, у якій ти живеш і навчаєшся, потрібно. І багато країн стимулюють бажаючих навчатися державною мовою: держава повністю (як у країнах Скандинавії, Польщі, Чехії) або частково (у Італії) фінансує навчання студента, якщо він обрав мовою навчання державну мову і склав іспит на її знання. У нашому ж випадку виходить, що іноземець сплачує за вивчення української чи російської мови із власної кишені. Сумнівно, що саме задля цього він вступав до нашого університету.

У світовій практиці  для того, щоб бути зарахованим до вишу, іноземний студент дізнається, якою мовою ведеться навчання у обраному ним університеті (і не сам студент вирішує це питання, а ВНЗ). А потім (ще до початку навчання!) подає посвідчення про рівень володіння цією мовою, видане незалежною агенцією чи Центром тестування.

Вдосконалення ж знань студента з мови навчання – не проблема вишу. Про це піклується сам студент. Якщо він відчуває, що знань бракує - може обрати для себе поза стінами університету мовні курси або взяти приватні уроки. В Америці , наприклад, є так звані Writing Centers, тобто Центри з письмових навичок, де всім бажаючим (зокрема, самим американцям) консультанти надають допомогу з покращення письмової мовної культури.

Згідно концепції, для вступу до нашого ВНЗ достатньо знати мову не нижче рівня В1 – це так званий "пороговий" рівень. Вивчення української чи російської іноземці починають із підготовчого факультету і продовжують протягом усього навчання у ВНЗ.

За задумом авторів Концепції, години для вивчення іноземцями мови (державної чи російської) виділяються за рахунок годин, передбачених навчальними планами для вивчення українськими студентами дисциплін гуманітарного та соціально-економічного напряму, дисциплін вільного вибору та військової підготовки.

У Концепції навіть дається детальна розбивка по годинах для кожного курсу і підкреслюється, що вона є обов'язковою для виконання. Як порахували зацікавлені експерти, незалежно від мови і профілю навчання це до 30% навчального часу: 702 години у бакалавраті і до 350 годин у магістратурі.

Уявіть собі інженера, який отримав в українському виші диплом про вищу освіту, але був позбавлений курсів за вибором і майже третину часу, виділеного для навчання, вивчав російську чи українську. Будуть поважати роботодавці його диплом, а разом з ним і український університет?

Згідно Рекомендації Європейського Парламенту про ключові компетенції навчання впродовж життя (Key Competences for Lifelong Learning), компетенція "спілкування іноземними мовами" передбачає: "знання прийнятих у суспільстві норм і звичаїв", "здатність розуміти, висловлювати і інтерпретувати поняття, думки, почуття, факти і судження у відповідному діапазоні соціальних і культурних контекстів". Виключення в українських ВНЗ з навчального плану для іноземних студентів предметів гуманітарного та соціально-економічного напряму ніяк не сприяє формуванню цієї компетенції. Як і інших, зазначених у Key Competences for Lifelong Learning: соціальної та громадянської, культурної освіченості та виразності.

Концепцією передбачається, що процес вивчення іноземцями української чи російської мови буде контролюватися на кожному курсі: залік (для не філологів) або іспит (для філологів) протягом першого та  третього курсів, і державний іспит – на четвертому. Не омине ця доля також магістрів. І аспірантів (кандидатський іспит).

Цікава ідея щодо державного іспиту. Питання навіть не в тому, що він є кваліфікаційним по своїй суті. А для дипломованого спеціаліста із Кенії чи Німеччини державний іспит з російської чи української не є показником його професійної кваліфікації. Питання ще й у тому, а як буде оцінюватися на цих іспитах рівень знань з української чи російської?

"Освітній стандарт у мовній підготовці іноземців визначений наявними програмами з української та російської мов як іноземних, затвердженими та рекомендованими Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України", - сказано у програмі. Але ж насправді все має відбуватися навпаки. Спочатку затверджується державний стандарт, а вже під нього пишуться програми і навчальні плани.

Автори концепції також декларують "співвіднесення існуючих програм з української/російської мови із загальноєвропейськими компетенціями володіння іноземними мовами Common European Framework of Reference – CEFR.". І прописують, що бакалаври-нефілологи повинні знати мову на рівні В2, бакалаври-філологи і аспіранти-нефілологи – С1, магістри і аспіранти-філологи – С2. Рівні А1 і А2 можливі для студентів підготовчих відділень, а В2 – для вступу на перший курс.

Попри зовнішню солідність і нібито європейськість, така ідея викликає скептичні зауваження опонентів Концепції. Сертифікація рівнів володіння мовою і іспит – далеко не одне й те саме. Останній перевіряє знання (граматика, лексика тощо), а перша (згідно Європейських рекомендацій) – досвід спілкування та застосування мови.

Крім того, виникає цікаве запитання: на якій підставі і якими інструментами екзаменаційні комісії визначатимуть рівень володіння мовою того чи іншого студента? У Концепції наводяться дуже загальні описи рівнів, списані із Європейських рекомендацій мовної освіти. Але це не шкала оцінювання, а основні засади. І екзаменаційна комісія кожного ВНЗ не може застосовувати їх у кожному конкретному випадку на свій розсуд і смак.

На підставі таких загальних положень розробляються стандарти для кожної мови, визначається методика сертифікації. Не як Бог на душу покладе, а чітко у балах, за певною процедурою. Має бути визначено, хто саме буде уповноважений видавати сертифікати про рівень володіння мовою. Традиційно це мають бути незалежні центри сертифікації. Залежна від керівництва ВНЗ і від Міносвіти екзаменаційна комісія такою вважатися не може.

Серед Умов реалізації концепції зазначено "запровадження обов’язкового державного тестування з мови навчання іноземців під час вступу на перший курс, у магістратуру та аспірантуру". Але ми не лише не маємо розроблених тестів (про що говорилося вище), а й спеціалістів-тестологів лінгво-дидактичного тестування, які можуть їх розробляти і запроваджувати сертифікаційні тести. Отже ця умова виглядає дещо утопічною.

Росіяни давно вирішили усі ці питання для своєї мови, стандартизували її. Ми навіть не почали таку роботу на державному рівні. Хоча спроби були. У Національному науково-дослідному інституті українознавства та всесвітньої історії (ННДІУІВІ) був розроблений проект Державного стандарту української мови та система сертифікації з української мови та українознавства. А керівник Кримської філії інституту Віктор Лукашенко написав і захистив дисертацію, присвячену цьому питанню. Проте рішенням атестаційної колегії МОНМС рішення про присудження ступеня кандидата наук Лукашенку було відмінене. А сама дисертація лягла під сукно. Реалізація проекту інституту спочатку була включена до плану заходів із розвитку українського шкільництва за кордоном. А потім дивним чином звідти зникла.

Пропозиція про створення системи ліцензованих сертифікаційних центрів та їх навчально-методичного центру була внесена і до плану заходів, розроблених урядовою робочою групою з питань удосконалення законодавства щодо порядку застосування мов в Україні, законодавчого забезпечення всебічного розвитку і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя і на всій території України. З такою ініціативою виступив директор Інституту та член цієї групи Петро Кононенко. У цьому ж плані був вказаний виконавець – ННДІУІВІ. Але увесь цей час інститут лише бореться за виживання і, за словами завідувача відділу філософських і етнопсихологічних проблем українознавства Тараса Кононенка, його виштовхують з усіх різнорівневих державних соціо-гуманітарних програм: "Національний науково-дослідний інститут українознавства та всесвітньої історії на сьогодні має завершений комплекс як діючу модель сертифікації рівнів володіння українською мовою на основі загальноєвропейських рекомендацій з мовної освіти. Ця модель є високотехнологічною. Можливо є сенс пристати до пропозиції науковців інституту і запропонувати МОНмолодьспорту взяти участь у відкритих змаганнях колективів розробників програм сертифікації рівнів володіння мовами? Побачити, так би мовити, всіх учасників у справі".

Для контролю за втіленням ідей Концепції в життя планується "створення науково-методичної комісії з мовної підготовки іноземців (НМКМПІ) при Міністерстві освіти і науки, молоді та спорту України". Окрім іншого, вона буде "проводити експертну оцінку підручників, посібників, методичних указівок, словників, упроваджувати новітні технології у навчання, координувати діяльність вищих навчальних закладів щодо питань мовної освіти іноземних громадян". Готуйтеся, автори підручників та керівники ВНЗ! На Вас чекають нелегкі часи. Радійте, майбутні члени комісії! Експертна оцінка посібників, словників і методичок у сфері освіти іноземців – це ж такий простір для роботи.

А взагалі запропонований на обговорення документ більше схожий не на концепцію, а на інструкцію. Бо концепція - це стратегія, загальні ідеї і положення. А тут містяться дуже категоричні приписи, плани дій і навіть завдання: "Концепція має інваріантний характер", "Вважати наведений обсяг навчальних годин та інші умови реалізації Концепції обов’язковими для всіх навчальних закладів" etc. Обгрунтовуючи пропозиції, викладені у проекті Концепції, її автори посилаються на вимоги Болонської конвенції. Однак як узгоджується з цією міжнародною декларацією втручання держави у формування програм і умов прийому до вищих навчальних закладів? Знов на ті ж граблі…

Щоправда, вони старанно задекоровані традиційними пустопорожніми словами про "упровадження перспективних освітніх технологій – особистісно зорієнтованих інформаційних технологій саморозвитку, партнерської співпраці викладача і студента; поєднання новітніх наукових досліджень із практичною діяльністю.".

Однак автори Концепції мислять масштабно, і опікуються не лише мовною освітою, а й формуванням у іноземного студента "гармонійної особистості" (відчувається запах радянського нафталіну і тверда рука старої гвардії).

Не забули автори документу і про викладачів, пообіцявши "формування особистості викладача державної/регіональної мови як іноземної, здатного впроваджувати новітні ефективні технології".

Цікавий момент. Ми поділяємо мову навчання на мову для себе і мову для іноземців. Чи можна собі уявити англійський університет, де функціонує дві англійські: для англійців і для іноземців?

Отже, запропонована громадськості Концепція мовної освіти українців викликає дуже багато питань. І ключове – кому і навіщо така концепція була потрібна?

Якщо автори ставили за мету залучення до України більшої кількості іноземних студентів і створення для них комфортних умов навчання (англійської ми не знаємо, української чи російської - вони), то напевно не з цього треба було починати. І досі не маємо Закону про вищу освіту, не можемо забезпечити на практиці реальне, а не декларативне дотримання основних принципів Болонського процесу. Врешті решт не маємо змоги сертифікувати власну мову.

Сумнівно також, що метою цього документа є підтримка української мови і культури. Бо умови реалізації мовної освіти, викладені у проекті концепції, складені так, що для їх виконання освіта українською мовою здається менш конкурентоспроможною і менш підготовленою для реалізації, ніж "приклеєна" до неї на рівних правах освіта російською.

Також хотілося б уточнити: а яку мову хотіли підтримати автори концепції? І що мріяли дати вітчизняній вищій освіті?

Оксана Онищенко, для Освіта.ua

Освіта.ua
22.01.2013

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.
Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Шуляка Людмила
На мою думку, для іноземних студентів потрібно створити такі умови навчання, які дозволялиб іноземним студентам почуватися комфортно в тому ВНЗ в якому він навчається. Для студентів іноземців потрібно як мені здається проводити курси по вмвченню української мови, хочаб поверхнево, для того щоб вони могли розмовляти зі студентами українцями та розуміти їх, хоча розумію що це не швидкий процес.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!