Osvita.ua Вища освіта Управління майбутнім
Управління майбутнім

Ніколи економіка не буде ефективною без ефективної освіти

Управління майбутнім

Фундамент майбутньої економічної, культурної, технологічної потуги держави закладається освітою. Але в Україні ця сфера потрапила у погані руки. Храм знань зайняли торговці.

Лейтмотивом освітньої політики є заощадження коштів, "бо у нас слабка економіка". Але навіть наявні кошти в освіті використовуються непрозоро, зі зловживаннями, про які щорічно повідомляють Рахункова палата, громадські організації.

Ніколи економіка не буде ефективною без ефективної освіти. Виходить так: "Чому бідні? Бо дурні. Чому дурні? Бо бідні!" Замкнене коло, яке треба розірвати.


Міністерство освіти і науки в цій ситуації обрало найлегший шлях — окозамилювання. Що не повідомлення, то успіх. Але ситуація в освіті насправді дуже складна і тримається лише на самовідданості Вчителя. Нинішня система управління освітою себе повністю вичерпала і слугує лише керівникам МОНу, а не країні, економіці чи людям.

Маємо спроектувати сучасну модель освіти. Робити це належить Верховній Раді у широкому суспільному діалозі. Початок нового навчального року є доброю нагодою, аби поглянути правді у вічі, виявити реальні проблеми, озвучити основні завдання діалогу щодо майбутнього освіти.


Порочні практики під час вступної кампанії


Всупереч заявам Міносвіти, цьогорічна вступна кампанія до вищих навчальних закладів пройшла зовсім не "без шпаринки".

Зовнішнє незалежне оцінювання виконує свою місію: найталановитіші діти з високими балами потрапляють на бюджетні місця до обраних вищих навчальних закладів. Проте створюються нові перешкоди на шляху доступу до якісної вищої освіти для частини абітурієнтів, результат яких близький до прохідного балу. І в цьому випадку тут розум, наполегливість і талант перебувають у нерівній конкуренції зі зв'язками, грішми та підкупом. Не завжди перемагає перше.

Цьогоріч у системі "Конкурс" відображалися дані з Єдиної державної електронної бази з питань освіти (ЄДЕБО), яка, власне, є державною. Отже відповідальність за коректність роботи цієї бази мало б нести Міністерство освіти і науки. Проте, очевидно, не несе.

Наприклад, перед завершальним етапом вступної кампанії у роботі ЄДЕБО було впроваджено нову опцію, яка дозволяла обирати — відображати чи ні введену інформацію про оновлені списки на сайті інформаційної системи "Конкурс". Вводять інформацію в ЄДЕБО приймальні комісії, а механізму верифікації даних не передбачено. Після нововведення приймальні комісії не були належним чином проінструктовані. Частина комісій — випадково чи навмисне — "забувала" піcля введення даних включити відповідну опцію та оприлюднити оновлені рейтингові списки абітурієнтів. Отже, величезну кількість абітурієнтів було введено в оману.

Стосовно обсягів держзамовлення, виділеного окремим вишам, — існують істотні розбіжності між даними Міносвіти (лист МОН №1/13-481 від 03.07.2013 р.), оприлюдненими на сайтах вишів, та даними, наявними в інформаційній системі "Конкурс", якою користуються сотні тисяч абітурієнтів. Це створило можливості для маніпуляції місцями держзамовлення та дезінформування абітурієнтів. Ці порушення зафіксувала громадська мережа "Опора", яка спостерігала за перебігом вступної кампанії. Усе це означає, що існує поле для маніпуляцій, наприклад для зарахування на приховані бюджетні місця за хабарі.

Чому Міносвіти не робить нічого для створення прозорих умов вступу? Чи не тому, що воно є головним бенефіціаром стану речей, який склався?

Коли ми створювали систему зовнішнього незалежного оцінювання, одним із завдань було знищити вступне хабарництво. ЗНО працює, але вступна кампанія все ще залишається не цілком об'єктивною. Ключова причина — непрозорість під час зарахування абітурієнтів на місця державного замовлення. Цей етап треба зробити максимально прозорим.

У світі таке завдання вирішують по-різному. Це може бути автоматизована централізована система вступу, що повністю виключає людський фактор під час зарахування, як, наприклад, у Литві. Інший варіант — здійснювати зарахування можуть окремі університети, але при цьому вони мусять нести визначену відповідальність за вчасне надання повної коректної інформації.

Держзакупівлі у храмі знань


Виступаючи у парламенті в липні, міністр освіти повідомив про "рекордну кількість надрукованих підручників". Цей "успіх" не дуже тішить, бо зовсім не йдеться про їх якість.

Ринок підручників монопольно контролюється Міністерством освіти, яке затверджує зміст підручників, розподіляє фінанси на друк, забезпечує розповсюдження. Тоді як витрати на державні замовлення на видання підручників щорічно зростають, сягаючи сотень мільйонів гривень, українська навчальна книжка втрачає свою якість, про що свідчать відгуки учителів та батьків.

Причина цього — непрозоре проведення конкурсу підручників, цілеспрямоване гальмування видачі дозволів на використання підручників та посібників у навчальних закладах з метою витіснення одних видавництв і сприяння іншим, близьким до керівництва Міносвіти.

Наприклад, 12 серпня ДНУ "Інститут інноваційних технологій і змісту освіти" МОН України уклав угоди на видання підручників на загальну суму близько 86 млн грн. Як повідомляють "Наші гроші", половину всіх підрядів отримали дві приватні структури.

Відомо, до чого веде монополізація, — ціна необгрунтовано зростає, а якість падає через відсутність конкуренції.

Проблема непрозорих закупівель стосується не лише підручників. Дуже часто закуплене централізовано обладнання не відповідає реальним потребам місцевої громади. Наприклад, у регіонах неодноразово довелося чути про отримання комп'ютерних класів не в тій комплектації, що потрібна, або отримання автобусів із гіршими ходовими характеристиками для сільської місцевості, ніж аналоги.

Централізовані закупівлі привабливі для міністерства, бо таким чином чиновники оперують великими сумами коштів і можуть при цьому зловживати. В результаті закуповується обладнання, яке не відповідає потребам на місцях. Тому кошти на закупівлі в освіті необхідно спрямовувати якомога ближче до "споживача", тобто школам чи органам місцевого самоврядування.

Скляна стеля замість соціального ліфту


Триває курс на соціальне розшарування суспільства через обмеження доступу до якісної дошкільної та середньої освіти. Поглиблюється прірва між тими, хто здатний реалізувати своє право на освіту, має можливості до самореалізації та розвитку, і тими, хто в таких правах обмежений.

Освіта стає менш доступною насамперед для дітей із незаможних родин. Дедалі частіше здобуття де-юре безкоштовної загальної середньої освіти де-факто супроводжується постійними "благодійними внесками", за рахунок яких школи намагаються отримати те, чого недодала їм держава. Зрозуміло, не всі батьки можуть собі це дозволити. Таким чином, освітні можливості для їхніх дітей звужуються. Бідність передається у спадок.

Скляна стеля нависає також над мешканцями села, причому з найменшого віку. У сільській місцевості лише 38% одно-шестирічних діток охоплені дошкільною освітою. Тобто понад 60% дітей, які живуть на селі, перебувають у наперед програшній ситуації, порівняно зі своїми однолітками з міста, бо не проходять потрібного періоду соціалізації, не отримують рівних стартових позицій на початку навчання у школі.

Так звана оптимізація мережі навчальних закладів зазвичай означає ліквідацію. Місцеві органи виконавчої влади закривають сільські школи шляхом тиску, нерідко фальсифікується позиція мешканців сіл. За даними Держкомстату, у 2010— 2012 рр. в Україні закрито 628 шкіл, з них 484 — у сільській місцевості. За оперативними даними, які є в розпорядженні комітету, на 2013 рік заплановано закрити або реорганізувати понад 150 шкіл, з яких 90% розміщені в селах. При цьому дітей закритих шкіл далеко не завжди переводять у кращі умови навчання — з більш кваліфікованими вчителями, повноцінним вивченням іноземних мов, комп'ютерами, підключеними до швидкісного Інтернету, обладнаними теплими кабінетами, доїздом на справному шкільному автобусі хорошою дорогою, зрештою — з наявністю туалетів у приміщенні.

Сміхотворними є заяви про стовідсоткову інформатизацію шкіл. Реально 66% комп'ютерів або застарілі (віком понад 5 років), або несправні. Лише 44% комп'ютерів підключено до Інтернету. Статистика щодо широкосмугового підключення взагалі не ведеться. Часто підключення до Інтерформально є, але фактично за неуплату його відключено. Таким чином, діти, в яких є можливість повноцінно використовувати сучасні технології вдома, розвивають навички роботи з інформацією, а діти, в яких такої можливості немає, — перебувають у наперед нерівній ситуації, яка потім негативно позначиться на їхніх шансах на ринку праці.

Так зване "стовідсоткове" фінансування освітньої системи насправді означає лише одне: 90% коштів спрямовується на поточні видатки, з яких переважна частина витрачається на виплату заробітної плати та нарахування на неї. Кожен бюджет — це бюджет виживання, не йдеться про модернізацію чи розвиток.

За оперативною інформацією, яка є в розпорядженні комітету, з виділених бюджетних коштів на підготовку до нового навчального року змогли освоїти в середньому не більше 50% у зв'язку тим, що платіжні доручення не оплачує Державна казначейська служба України.

Виявляється, навіть напередодні 1 вересня навчальні заклади для держави — не пріоритет.

У провідних країнах саме освіта є соціальним ліфтом, який дозволяє покращувати життєві шанси кожної особистості, незалежно від соціального стану та місця проживання.

Як цього досягнути?

Наприклад, в успішній фінській системі освіти це забезпечують два фактори.

Перший: учитель, соціальний статус якого порівнюють зі статусом лікарів та юристів. Учителем бути престижно, і тому в цю професію йдуть найталановитіші. Жодна реформа не буде успішною в освіті, якщо при цьому не вирішується питання соціального статусу та кваліфікації вчителя.

Другий: єдині вимоги до кожної школи, виконання яких забезпечує держава. Кожна школа, незалежно від місця проживання і від майнового статусу учнів, гарантує кожній дитині єдиний високий стандарт освіти і при цьому створює простір для виявлення та розвитку її індивідуальних здібностей.

Лебідь, рак і щука освітньої політики


Стаття 4 чинного Закону про освіту говорить: "Державна політика в галузі освіти визначається Верховною Радою України відповідно до Конституції України і здійснюється органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування". Сьогодні ця норма порушується, бо фактично освітня політика зведена до реалізації спущеної згори Програми економічних реформ. Інші програмні документи, включно з Національною стратегією розвитку освіти, підписаною президентом у липні, мають декоративний характер.

Таким чином, бачення освіти не є результатом суспільного або політичного діалогу. В кращому разі, проекти нормативних актів проходять традиційну процедуру "одобрямсу". Вадою такого підходу є те, що в процесі підготовки стратегічних документів не формується суспільне замовлення освіти з-поза меж системи освіти. Освітня політика відірвана від потреб суспільства, економіки, держави.

У результаті, з одного боку, у Національному плані дій на виконання Програми економічних реформ містяться цілком неадекватні норми, які викликають різке неприйняття експертів та освітянської спільноти. Приклад — спроба форсованого збільшення нормативу навантаження на одного викладача до 18 студентів. З іншого боку, навіть прогресивні пропозиції Програми не знаходять реального втілення у роботі Міністерства освіти і науки або діях парламентської більшості.

Наприклад, законопроект "Про вищу освіту" №1187, підготовлений представниками провладної партії, повністю суперечить Програмі економічних реформ у частині автономії вищих навчальних закладів, академічної свободи, забезпечення мобільності студентів та викладачів, інтеграції до європейського освітнього простору.

Натомість, альтернативний законопроект №1187-2, розроблений робочою групою під керівництвом академіка М. Згуровського за ініціативи Прем'єр-міністра М. Азарова, відповідає цим вимогам і був рекомендований парламентським комітетом з питань науки і освіти, проте поки що не знаходить підтримки у провладної більшості та МОН.

Змістовній дискусії між виконавчою владою, парламентською більшістю і опозицією в інтересах освіти заважають надмірна політизація та інтригантство. Результати конструктивних обговорень не беруться до уваги під час прийняття рішень. Промовистий приклад — прийняття на засіданні розширеної колегії МОН 27 серпня "Концепції профільної школи", в якій так і не враховано результатів обговорень освітянської спільноти.

До речі, згадана концепція — приклад того, як не слід приймати стратегічні рішення. Ідея профільної школи, яка передбачає додаткову професійно-орієнтовану спеціалізацію, не нова і закладалася в концепцію дванадцятирічної середньої освіти. Але МОН пропонує втиснути у два роки профільної старшої школи програму, яку в європейських країнах засвоюють за 3—4 роки. В результаті ми отримаємо перевантаження дітей та скасування окремих базових предметів, необхідних для всебічного розвитку людини. На ці та інші недоліки концепції, зокрема, було вказано й під час обговорення в комітеті з питань науки і освіти.

Освіта не повинна бути предметом політичних спекуляцій, вона має стати предметом систематичної інтелектуальної роботи всіх гілок влади. Формування політики у сфері освіти має включати механізми залучення всіх зацікавлених сторін: роботодавців, молоді, батьків учнів та студентів. Природно, що майданчиком такого діалогу є комітет з питань науки і освіти Верховної Ради України.

Освіта як управління майбутнім


Філософ Зигмунт Бауман назвав наш час "плинною сучасністю", бо світ "пливе", надто швидко рухається. Нам треба бути готовими до ризиків світу, який змінюється динамічно. В цьому полягає призначення сучасної освіти.

Чи можемо ми сьогодні точно передбачити, якими будуть технології, економічні та суспільні відносини у 30-х рр. XXI ст., коли повноцінно працюватимуть сьогоднішні маленькі школярі? Що ми можемо зробити, аби підготувати їх до цього незвіданого майбутнього?

Роль Верховної Ради — створити законодавче підгрунтя для оновлення системи освіти, яке повинне вирішувати три базові завдання.

По-перше, відповідати на виклики демографічної кризи, зниження конкурентоспроможності національної освіти, "розриву поколінь" у викладацькому складі.

По-друге, враховувати світові тенденції розвитку, із застосуванням нових змісту, форм і технологій навчання. Також — скористатися новими можливостями після підписання Угоди про асоціацію з ЄС.

По-третє, сформувати "суспільний договір" між державою та учасниками соціального діалогу, аби забезпечити відповідність освітньої політики вимогам економіки, суспільства, держави.

Нам необхідно закласти підвалини нової системи управління освітою. Нинішня централізована система управління здатна монополізувати державні закупівлі, але не спроможна забезпечити таку якість освіти, як у провідних державах.

Нова система управління має грунтуватися на засадах децентралізації, автономії, прозорості та зовнішньої оцінки якості освіти. На практиці це означає розмежування регуляторних, управлінських та контрольних повноважень, які зараз сконцентровані в міністерстві, впровадження максимальної передачі повноважень на рівень навчальних закладів, залучення громадянського суспільства до контролю за якістю освіти.

Ключовою є зміна підходів до фінансування освіти. Маємо запровадити принцип "гроші ходять за дитиною", а "освітній кошик" кожної дитини повинен передбачати не тільки кошти на оплату праці вчителя і комунальних послуг, а й кошти на підручники, навчальне обладнання та інші видатки, пов'язані з навчально-виховним процесом.

Освіта повинна створювати підвалини для добробуту країни, а не окремих її керівників. Інвестуючи в освіту, держава має повертати інвестиції — отримувати найкращі у світі трудові ресурси, фундаментальну та прикладну науку, провідні технології. Саме через освіту держава проектує і формує власне майбутнє.

Сьогодні на майданчику комітету з питань науки і освіти обговорюються концептуальні засади нового законодавства про освіту. У сесійну залу буде винесено новий закон "Про вищу освіту", у жовтні передбачено провести парламентські слухання "Доступність та якість загальної середньої освіти: стан і шляхи поліпшення".

Комітет запрошує до участі у формуванні освітньої політики всіх зацікавлених.

Лілія Гриневич, керівник Комітету Верховної Ради України з питань науки та освіти.

Дзеркало Тижня. Україна
02.09.2013

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.
Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Директор сельской школы
100% поддерживаю. Уровень очковтирательства, чиновничьего беспредела зашкаливает. Того, кто работает быстро съедают те, кто не работает. "Педагогическое болото" уничтожает человеческое в образовании.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!