«Тигролови» Іван Багряний (переказ) 

Читати онлайн стислий переказ роману Івана Багряного «Тигролови»

«Тигролови» Іван Багряний (переказ) 

Головна ідея – утвердження перемоги добра над злом, воля до життя, свобода та гідність людини як найвища цінність, справедливість покарання.

Тематика роману: доля окремої особистості та українського народу загалом в тоталітарному суспільстві – в умовах сталінського терору; життя українських переселенців Далекого Сходу; моральний вибір, воля до життя і цілеспрямованість; чистота та сила кохання. 

З історії написання 

Роман був написаний за 14 днів. Сюжетна канва побудована з використанням елементів особистих вражень автора. Понад п’ять років Іван Багряний перебував на Далекому Сході як політичний засланець і каторжанин. Сам письменник говорив так: «Мені не треба було нічого вигадувати. Життя товпилося в моїй душі і виривалося, як Ніагара. Країну, про яку я писав, я любив, як свою другу батьківщину, хоч і потрапив у неї невільником... Я не просто писав, я – жив! І упивався тим життям, повтореним з такою страшною силою, що перевищує силу реальності на багато разів». 

Основні персонажі: 

  • Григорій Многогрішний – молодий патріот України, інженер-авіатор, правнук гетьмана Дем'яна Многогрішного (1668–1672), засланого на каторгу до Сибіру при царизмі, надзвичайно вольова та сильна особистість з великою жагою до життя і незламними ідеалами. Кредо героя: «Ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи!».
  • Денис Сірко – «Кремезний, броватий,.. вусатий дідуган, дебелий, високий…»; мудрий та вправний мисливець, чуйна, справедлива людина.
  • Сірчиха – дружина Дениса Сірка, добра, турботлива мати.
  • Наталка – дочка Сірків, «поєднання дівочої краси та чар з дикістю майже первісною», «звіроловка, переможниця страхіть усяких» нарівні з чоловіками, має палке серце й ніжну душу.
  • Гриць – син Сірків, «високий, як батько, дебелий красень», сміливий, рішучий і водночас спокійний та врівноважений мисливець; побратим Григорія.
  • Медвин – майор НКВС, полює за втікачем з «ешелона смерті» Григорієм Многогрішним; жорстока, самовпевнена людина, за садистськими нахилами якої ховаються моральна слабкість і боягузтво.

Стислий переказ 

Транссибірською магістраллю летів дракон – то мчав «ешелон смерті» ОГПУ-НКВС, що віз на Далекий Схід арештантів на каторжні роботи. Сибіру та Далекого Сходу. Попереду вогненноока голова – надпотужний паровоз «Й. С.» (Йосиф Сталін), а позаду – такий же «Ф. Д.» (Фелікс Дзержинський). Між ними шістдесят вагонів вщент забитих виснаженими людьми. Іноді цей спецешелон зупинявся, і тоді охоронці бігали по дахах вагонних коробок, перевіряючи, чи нема в них проломів, через які арештанти можуть втекти. А начальник етапу біжить до тридцять другого вагону, щоб особисто впевнитися, що політв'язень Григорій Многогрішний на місці.

Через 15 діб потяг дістався останньої станції «і став витрушувати з себе вантаж» – «тисячі обірваних, брудних, зарослих, як пращури, і худих, як скелети, людей!». Григорія серед них не було – він перерізав ножем дошки над буфером і «стрибнув у певну смерть, але не здався. 99 шансів проти одного було за те, що від нього залишаться самі шматки, але стрибнув». Арештанти, у яких допитувалися, хто допомагав Григорію, стояли мовчки. В пам'ять закарбувалися горді слова Григорія: «Ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи!» Ніхто не зрадив товариша. 

Натомість народилася «легенда про нікому не відомого, гордого нащадка першого каторжанина Сибіру, про правнука гетьмана Дем'яна Многогрішного». А по всій Транссибірській магістралі і прикордонних заставах полетіла «телеграма-блискавка про втечу і розшук страшного державного злочинця, з підкресленням важливих прикмет: «Юнак – 25 літ, русявий, атлет, авіатор тчк... Суджений на 25 років тчк... На ймення – Григорій Многогрішний».

«Тим же маршрутом по Транссибірській магістралі йшов інший експрес, – так званий «Тихоокеанський експрес нумер один». Його пасажирами були партробітники та інший привілейований люд , а також шукачі пригод, котрі прочитали про казковий край з тиграми та коренем женьшеню у знаменитому творі Арсеньєва «Дерсу Узала». У цьому комфортабельному поїзді їхав і майор НКВД Медвин, який два роки до того мордував Многогрішного у слідчій камері. 

Один з пасажирів – професор історії, розповідає попутникам легенду про перших каторжників Сибіру – протопопа Аввакума та малоросійського гетьмана Дем’яна Многогрішного. І як ілюстрація до неї, за вікнами вагону постала картина: з лопатами та тачками, по коліна у болоті мученики БАМЛАГу (табору Байкало-Амурської магістралі ) прокладали нові колії. Вражені пасажири почали кидати їм все, що було під рукою: цигарки, плитки шоколаду, навіть подушки… Проте нові враження скоро стерли у них з пам’яті цю жахливу картину. А перед очима майора вкотре постало обличчя незламного духом Многогрішного і пролунали слова його обіцянки – поки буде живий, переслідуватиме майора своїм образом навіть уві сні, разом з тими, кого той теж замордував. Тож майор з того часу не знав спокою, а тут ще прийшла звістка, що Григорій утік. 

Втікач вже кілька діб йде тайгою, плануючи вийти «геть за межі цієї «батьківщини», геть в Маньчжурію, Японію, Аляску, в Китай». За великою утомою прийшов голод, сили танули. Горіхи зі схованки бурундука трохи підкріпили його, а коли знайшов біля струмка, з якого пив воду, заржавілий мисливський ніж, дуже зрадів, почистив і нагострив його об камінь. Це вже була зброя! Знову йшов тайгою, знову знесилів, ліг на землю. Раптом почув постріл і дитячий чи дівочій крик. Кинувся туди і побачив людину у мисливському вбранні, що тулилася в расщелину серед каміння, рятуючись від лап розлюченої ведмедиці. Ще мить, і Григорій з усієї сили, яка невідомо звідки у нього взялася, глибоко встромив ніж у пащу звіра. Медведиця повалилася мертва, а сам сміливець знепритомнів.

Юнак прийшов до тями у світлиці, схожій на ту, що була в його домівці, побачив гарну молоду дівчину, яку звали, як і його сестру, Наталкою, та її матір – жінку років п'ятдесяти з «теплим, добрим голосом», як у його матері. Згодом у кімнату зайшли батько родини Сірків та Гриць – «високий, як батько, дебелий красень». Григорій дізнався, що він врятував саме Наталку, родина Сірків – давні переселенці з України, займаються полюванням на оленів та інших звірів, що водяться в тайзі, ловлять тигрів живцем, розводять бджіл… тим і живуть. А до найближчого поселення, переважну більшість мешканців якого складають такі ж, як і вони переселенці з України, приблизно 50 кілометрів.

Коли Григорій зовсім одужав, Сірки почали брати його на свої полювання та лови. Ставились до нього, як до рідного, не дошкуляли розпитуваннями, чому він опинився в тайзі. Про дещо здогадувалися самі, бо Григорій, поки лежав непритомний, марив. Юнак закохався в Наталку, але не признавався в цьому навіть собі, розумів, що його можуть знайти, і тоді його любов до дівчини може обернутися для неї бідою. 

У Наталки теж зародилися почуття до Григорія, й вона почала його уникати, щоб не показати їх хлопцю. Але відчувала моменти, коли хлопець попадає у небезпечне становище. Тоді вона спішила на поміч. Так було, коли Григорія вкусила гадюка, і він кілька днів знаходився на межі життя і смерті. Так було, коли юнак заблукав у хуртовину в тайзі, і якби його не знайшла Наталка за допомогою своєї собаки – Заливая, замерз би насмерть. «Якось зустрілися поглядами... Григорій почув, як у нього душа похолола; почервонів. Наталка подивилась якусь мить мовчки – і одвернулась. Невже вона бачила? Але ні. Не може бути! Очі в неї не такі. Чисті, задумливі і наче здивовані…» 

Сірки пішли на «пантовку» – добувати роги ізюбрів (оленів), з яких китайці робили ліки. В дорозі зустріли родину Морозів – кума й давніх друзів родини Сірків. Стали разом табором на ночівлю. Молодь заснула, а старий Мороз розповідав Сіркові про Комсомольськ – «місто каторги, пекло новітніх канальських робіт, вигачуване костями українськими» й тамтешні страхіття. Григорій не спав, слухав, і серце його стискалося – «в уяві зринало пережите ним самим... Брязки тюремних затворів... Зойки мордованих... Етапи...». Морозів зять також розповів про чотирьох братів Кирпиченків. Їх вистежували років п'ять, поки не оточили. Три дні билися. Але не взяли жодного. Брати з боєм перейшли в Китай...

Після Різдвяних свят, які Сірки відзначали з додержанням українських народних традицій, Гриць і Григорій поїхали до Хабаровська, щоб здати хутро й оленячі панти, поновити контракти та закупити потрібні речі та набої. Зустрічаючись з різними людьми, взнали, що хвиля репресій дісталася і цього краю. В установі, де треба було взяти дозвіл на користування зброєю, Грицька довго допитували, чи не бачив він «чужих» у тайзі. Коли йшли на вокзал, щоб повернутися додому, на них в темряві напала людина з пістолетом. З нападником хлопці швидко розправились. Гриць вважав, що то був розбійник, який хотів їх пограбувати, а Григорія обсіли чорні думки, відчував, що то на нього вже йде полювання.

Сірки вирушили на ловлю тигра, сліди якого помітили у тайзі. У цій експедиції Григорій замінив собою другого сина Сірків – Миколу, що рік тому загинув на полюванні. В дорозі мисливці натрапили на «лісову газету» – на снігу великими літерами було написано: «Фійона Медвину привіт передавала». Григорія аж струснуло, коли прочитав знайоме йому прізвище свого ката. Фійона ж була дружиною приятеля Сірків – мисливця-тунгуса, і, виявляється, коханкою майора. 

На Зміїній паді розпочалося захопливе й небезпечне полювання на живого тигра. Від сміливості, швидкості правильних дій та вправності кожного мисливця, залежало життя інших в групі та результат ловів – живий тигр у клітці. І це їм вдалося. Сірки спіймали живу «кішку».

Коли з видобутком повернулися до намету, побачили, що хтось у ньому хазяйнував – забрав спирт, шкурку соболя, інші речі. Це міг бути тільки чужий. Сліди були зовсім свіжі. Григорій знайшов недопалок цигарки «Золота марка». Він згадав, що такі курив майор Медвин. Нікому нічого не сказавши, хлопець скочив на коня й кинувся навздогін. «Гнав по прямій, як учора за тигром. Нарешті побачив кошівку (сани) і пішов назустріч, стискаючи гвинтівку. Коні почули тигрячий дух (весь Григоріїв одяг ним просяк), мотнули вбік. Сани перекинулись і з них вивалилися двоє людей»– Медвин в єжовському кашкеті та охоронець в будьонівці. Григорій вп'явся в них очима. «А Медвин – бравий герой і грізний суддя та володар душ людців і плюгавий злодюжка, порушник закону нетрів – стояв і тіпався...». Многогрішний застрелив обох, а на снігу написав рукою: «Судив і присуд виконав я – Григорій Многогрішний. А за що – цей пес сам знає». 

Раптом до хлопця підійшла Наталка. Григорій розповів їй про все, що сталося з ним за останні роки, як мучив його Медвин лише за те, що він «любив свій нещасний край і народ…», як «вистрибнув на ходу зі скаженого поїзда» і, на щастя, потрапив до них, Сірків. Бо «сміливі завжди мають щастя» – як часто повторювала Сірчиха. Наталка зрозуміла, що їм доведеться навіки попрощатися, і вона поцілувала Григорія, вклавши в цей поцілунок усю свою любов до нього. Потім порадила йому не баритися, йти до заїмки, щоб взяти там все необхідне для подорожі, і зі слізьми подалася до табору. 

Але Григорій не зміг піти, не попрощавшись з Сірками, які стали йому рідними людьми. Вони допомагали йому збиратися і плакали. Аж раптом Наталка вирядилась, як на полювання, і сказала, що піде в Маньчжурію разом з Григорієм, просила батьків благословити їх. Сірки зрозуміли, що тільки з Григорієм дочка буде щаслива, і благословили дітей. Наталка сказала, що вони візьмуть з собою Заливая. Він принесе батькам звістку про них, коли перейдуть кордон і дістануться родичів, що живуть у Маньчжурії. Вони допоможуть їм там. 

Уночі біля станиці Пашкове, що на Маньчжурському кордоні, пролунало кілька вибухів, спалахнула пожежа, а потім почалася стрілянина. То Григорій з Наталкою з набоїв та кількох пачок пороху влаштували «феєрверк», щоб відволікти увагу прикордонників. Їхній план вдався – одчайдушні сміливці без перешкод перетнули кордон. Опинившись в безпеці, закохані дали волю своїм почуттям. А потім Наталка нагодувала Заливая, прив’язала до його нашийника записку й наказала бігти додому. Розумний пес виконав команду своєї хазяйки. 

Сірко і Гриць поїхали до Хабаровська, щоб здати тигра. У газетах прочитали, що на Маньчжурському кордоні стався «кількагодинний бій з великою диверсійною групою ворога», а ще про те, що банда державних злочинців на чолі з Григорієм Многогрішним вбила начальника НКВД Медвина, «славного і доблесного чекіста». Сірко зрозумів, що то за велика диверсійна група і банда були… Аж ось прибіг змучений Заливай. Гриць обмацав його нашийник і знайшов записку. Сірко прочитав її уголос: «Живі. Здорові, Обіймаємо всіх. Цілуємо. Вже перейшли до тітки!». Ото була радість! Знову і знову перечитували це коротке повідомлення… На п’ятий день вірний Наталці Заливай утік. «Подався доганяти без надії догнати. Але – сміливі завжди мають щастя.

1944

Афористичні цитати з твору

  • «Смерті і конем не об′їдеш».
  • «Бог не без милості, козак не без щастя».
  • «І на печі від долі не втечеш».
  • «Ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи!».
  • «В сміливих щастя завжди є!..»
  • «Звір уночі бачить добре, а собака кепсько».
  • «Нові часи, нові порядки». 

Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.

ІНШІ СКОРОЧЕНІ ВЕРСІЇ

Освіта.ua
30.04.2021