«Майстер корабля» Юрій Яновський (дуже стисло) 

Читати онлайн дуже стислий переказ роману Юрія Яновського «Майстер корабля»

«Майстер корабля» Юрій Яновський (дуже стисло) 

Ідея – життєлюбство як рушійна сила досягнення мети; молодість і творчість – як свято життя людини.

Тематика твору: ода молодості, піднесеній над буднями; творча праця українських кінематографістів на Одеській кінофабриці; романтика моря, дружби, кохання; сенс життя – протиставлення молодості та старості.

З історії написання роману

Майже півтора року – з весни 1926 по осінь 1927 року, 24-літній Юрій Яновський працював художнім редактором на Одеській кінофабриці. Цей досвід і взаємини з видатними митцями, що стали прототипами більшості персонажів твору: письменником і кінорежисером Олександром Довженко (Сев), кінорежисером і сценаристом Григорієм Гричером (Богдан), художником та архітектором Василем Кричевським (Професор), балериною Ітою Пензо (Тайах) та іншими людьми з його кола спілкування, надихнули письменника на створення дебютного роману «Майстер корабля». В основу сюжету твору він поклав історію зйомок незавершеного фільму О. Довженка «Повстання мертвих». Роботу над твором Ю. Яновський розпочав в кінці листопада 1927 року в Одесі, а у 1928 році роман уже був опублікований в харківському видавництві «Книгоспілка».

Основні персонажі:

  • То-Ма-Кі (Товариш майстер кіно) – оповідач, автор роману; редактор, сценарист і монтажер на кінофабриці. Це людина-митець похилого віку з багатим життєвим досвідом, яка хоче поділитися своїми спогадами й міркуваннями про сутність життя: «Сиве волосся до чогось зобов'язує. Старечі ноги йдуть уже просто до могили…Скільки-то води втекло з того дня, коли я, молодий, зелений юнак, окунувся в життя!»; «То-Ма-Кі – це звуть так мене – Товариш Майстер Кіно – найвище звання для кінематографіста»; «… в мене одна наречена, наречена з колиски, про яку я думав, мабуть, і тоді, коли не вмів ще говорити. Наречена, що для неї я жив ціле життя, їй присвятив сталеву шпагу й за неї підставляв під мечі важкий щит… Культура нації – звуть її».
  • Сева – його найближчій друг, режисер. Прототип – Олександр Довженко. Його сприймання життя: «Жінку треба вміти понести на руках. Не боятися ніколи помилок, бо той, хто боїться, швидко старіє, і в нього холоне голова. Йому годі шукати повноти життя, йому досить тої молодості, що залишилася в нього позаду, а тої молодості, що є попереду й є навкруги, – він не бачить»
  • Богдан – моряк-пригодошукач. Прототип – Григорій Гричер. «Це неймовірний оптиміст. Він належить до тих людей, з якими всі одвічні питання спрощуються до розмірів однієї фрази. Народження чи смерть – вони сприймають так примітивно, що це зовсім не стає для людини на перше місце і не затуляє бадьорості й радості. За такими людьми мимоволі йдуть. З ними дуже легко жити. Вони сприймають життя в цілому, в нещасті знаходять радість, у болі – чують натхнення, в страхові – знають сміх. Їх натовп висуває наперед…». «… мені на роду написано втопитись. Проте щоразу я впевнявся, що мене зарано примушували виконувати це віщування… Я спостеріг, що такі мої пригоди завжди траплялися тоді, коли я починав революцію, бунт або протестував проти несправедливості».
  • Тайах – балерина, за серце якої змагалися То-Ма-Кі та Сева. Прототип – Іда Пензо, що перебувала на гастролях в Одесі в середині 20–х років. «Дівчина – одна на мільйони. Це авантурниця з ніг до голови. Вона тонко все відчуває, знає життя, зазнала жорстоких днів, і це її піднесло й підносить далі. Скрізь шукає людей з прозорими, а не скляними очима. Падає, піднімається, але вперто й сильно йде. Може бути сентиментальною, як дівчина, може жорстоко карати й стріляти».
  • Професор – архітектор-декоратор і постановник на кінофабриці. Прототип – Василь Кричевський. «В історії Великого Кіно – в нього почесне місце відданого й невтомного працівника, непомітного, скромного й упертого в роботі».
  • Директор (кінофабрики). Прототип – Павло Нечеса, організатор кіновиробництва в Україні..
  • Поля – дівчина з кафе. «Поля виглядала дійсно принцесою з казки. Вона була хупава, тонка і бліда. Нагадувала вона рослину з ясною блакитною квіткою. Лише голос у неї був хрипкий від горілки й тютюну».
  • Хазяїн трамбака – досвідчений моряк. «Хазяїн трамбака – неофіційний помічник Професора. Він мацає кожну дрібницю, нюхає кожний шмат дерева, як їжу, і ніби виростає разом із кораблем…» 
  • Майк – старший син То-Ма-Кі, льотчик. «Балакучий і цікавий, як сорока»; не виносить самотності, на його руки, що тримають штурвал літака «можна здатися цілком»; «Меткий і проворний, як задерикуватий зимовий день».
  • Генрі – молодший син То-Ма-Кі, письменник. Його «твори завсіди легкі, бадьорі, і вони звучать, як пісня птаха». «Неврівноважений, як весняна повінь».

Символіка роману:

  • Корабель – символ української державності.
  • Майстер корабля – різьблена дерев'яна фігурка на носі корабля уособлює «веселий народ», який створює нову культуру й державність своєї Республіки.

Дуже стислий переказ

"Забирайте ж із собою в путь, виходячи з м'яких юнацьких літ до суворої, загартованої мужності, – забирайте із собою всі людські порухи, не залишайте їх на дорозі: не знайдете потім!"
(М. В. Гоголь)

Ні! все добре на землі:
Чорна дівка, білий хліб!
Завтра в інший край мандрівка:
Чорний хліб і біла дівка.
(Йоганн-Вольфганг фон Гете) 

Але завше я пив лиш за те, що любив,
Лиш за "Вітер, що дме, корабель, що пливе,
За дівча, яке любить матроса!".
(Шарль Дібдін)

 О корабле, тебе вже манить хвиля Моря?
(Горацій)

Розповідь ведеться від першої особи – сімдесятирічного митця, який є головним героєм роману. Він пише мемуари про свою молодість, друзів, роботу на Одеській кінофабриці 1920-х років. В ліричну сповідь оповідача вплітаються історії з життя інших героїв. Вони подані у формі вставних новел або листів від цих героїв, і тоді ці персонажі стають оповідачами. Прототипом То-Ма-Кі є сам Юрій Яновський.

Йому є що згадувати, бо впевнений: «Мені нема чого ховатися з тим, що було. Старість не може казати неправду... Проживши життя, можна мати мужність нарешті подивитися всім у вічі». Він пишається тим, що усі звуть його То-Ма-Кі – Товариш Майстер Кіно, бо це найвище звання для кінематографіста. Розмірковує про старість, життя та смерть, згадує свою родину. Старший син – льотчик, іноді він надсилає батьку привітання під час польотів. Дружина померла, народивши другого сина. Він став письменником.

Молодий То-Ма-Кі приїжджає в Одесу працювати на кінофабриці і знайомиться з багатьма цікавими людьми. Серед них був молодий кінорежисер Сев, який став «його першим другом». Коли прийшов до нього в гості, познайомився з Тайах – балериною, виступ якої нещодавно бачив у театрі. Сев і То-Ма-Кі зізнаються один одному, що покохали Тайах.

Гуляючи уздовж морського берега, побачили серед хвиль знесилену людину, що трималася за колоду. Витягли її на берег й привели до тями. Тайах дуже сподобався цей прекрасний екземпляр мужчини. Обличчя обвітрене й мужнє, а тіло радувало очі чистими лініями…». Його звали Богданом.

Тайах наступного дня їде в Італію до тітки й запрошує То-Ма-Кі приєднатися до цієї подорожі, але він відмовляється, «почуваючи, що неймовірний тягар узяв на себе такими стосунками». 

До То-Ма-Кі приходить син Майк, але не застає батька вдома. Він залишає йому листа, у якому говорить, що, очікуючи повернення батька, прочитав написану частину його мемуарів, й обіцяє при нагоді проспівати батьку пісню «Капітан» своєї ескадрильї.

Матрос Богдан розповідає своїм рятівникам і новим друзям історії зі своїх мандрів. Він впевнений, що на роду йому написано топитися й рятуватися не один раз – спостеріг, що пригоди завжди траплялися з ним тоді, коли він бунтував. Останній раз це був бунт проти шлюбу. Ганка – сестра румунського рибалки, який колись врятував Богдана, закохалася в Богдана, але він нехтував її почуттями і намірився втекти. Коли Ганка про це довідалась, то була настільки ображена, що скинула його за борт під час риболовлі. Різних пригод у Богдана «був цілий мішок».

То-Ма-Кі отримує листа від Тайах з Італії. Вона зізнається, що одружена, але не має до свого чоловіка почуттів, часто згадує То-Ма-Кі й тішиться дружбою з ним.

У таємній кав’ярні на березі моря збираються Сев, То-Ма-Кі, Богдан, хазяїн кав’ярні й водночас човна-трамбака, а також гулящі дівчата: Поля, Стелла, Муха. Вони обговорюють створення нового фільму Сева, зокрема те, як будуватимуть корабель для його зйомок.

Від Тайах приходить новий лист. У ньому вона розповідає, що на екскурсії запримітила дуже вродливого хлопця-іноземця і раптово відчула до нього нестримний потяг. Домовилися зустрітися о пів на шосту вечора, але не судилось. Її годинник відставав на 20 хвилин, ще й наплутала через хвилювання з містом зустрічі. Дуже пригнічена повернулася додому, а коли побачила, як біля її будинку їздило таксі з тим хлопцем, не вибігла до нього. Бо раптом в уяві «… побачила Богдана… І я падаю йому в обійми, відчуваю його холодну шию – ні, це ліхтар на площі біля мого дому, – і плачу, плачу». То-Ма-Кі прочитав листа, «де так чудно було помішано чуття й розум народженої жінки», і зрозумів, що думки Тайах були «наші з Севом, а тіло належало Богдану». Вона любить його.

До То-Ма-Кі подзвонив Директор – треба було зняти фільм про зустріч радянського комісара й турецького міністра. Оповідач детально описує процес кіновиробництва, проявлення негативів, розрізання кадрів, монтажу. Після робочого дня та проявлення плівки То-Ма-Кі повертається до кав’ярні, де продовжується обговорення сценарію Сева.

Хазяїн трамбака – колишній моряк, розповів про свої молоді літа і своє «божевільне кохання». Його дівчина допомагала батькові їздити по контрабанду. Однієї ночі його дівчину – дочку контрабандиста, підстрелила сторожа, і вона померла. Хлопець спробував знайти розраду в горному монастирі, виконуючи найважчу роботу. А потім його знову потягло до себе море, і він покинув монастир. Свою історію кохання розповіла і Поля. Вона палко полюбила полоненого австрійця, але він дуже сумував за своєю батьківщиною, тому розлука була неминучою. Рибалка, який теж слухав розповідь Полі, назвав її шлюхою. Сев зажадав, щоб рибалка вибачився перед дівчиною. Зчинилася бійка, побитого рибалку викинули за двері.

Хазяїн трамбака сказав, що для зйомок фільму треба брати не брига, а шхуну-бриг. Згодиться дубок «Тамара», якщо його належним чином перебудувати.

Коли То-Ма-Кі навідав Професора, той показав йому 11 книжок про будівництво кораблів, які він студіював, готуючись зробити бриг для зйомок фільму. А ще Професор сказав, що всі декоратори бажають працювати над цим проектом і пояснив: «На кінофабриці вони роблять речі, що через день самі ж вони й розламують. А людина – натура творча. Людині треба, щоб її робота залишалася після неї самої жити. Тоді людина працюватиме так, як співає». Від цих слів Професора на очі То-Ма-Кі навернулися сльози.

Вночі, по дорозі від Професора в порт, на То-Ма-Кі хтось напав з ножем. Захищаючись, він вкусив нападника нижче ліктя, але це не допомогло – відчув, як холодне лезо ножа увійшло йому під ребра. Втрачаючи свідомість, почув голос Богдана, який кинувся на нападника, і побачив, як він теж впав.

То-Ма-Кі з Севом в лікарні. Від смерті їх врятувала Поля – вона знайшла хлопців на вулиці у калюжі крові. Богдан вважає, що нападником з ревнощів міг бути Сев. Таке припущення обурює То-Ма-Кі. Сев освідчується Тайах у коханні. Дівчина відмовляє і пояснює, що він для неї – друг, але не більше. Син Генрі прочитав батькові рукописи й порадив у кінці роману поєднати Тайах із Богданом.

Нарешті бриг спущено на воду. Богдан стругає фігурку – «майстра корабля» і розповідає про своє життя на острові Пао, куди його продали розбійнику-малайцю. У того була дочка – Баджин. Між ним і дівчиною спалахнуло кохання. Раптом Тайах сказала, що відчуває запах диму. Прибігає Поля і говорить, що у трюмі здійснено підпал корабля. Друзі разом загасили вогонь. Богдан завершив роботу над «майстром корабля». Фігурка була схожа на його Баджин.

Перша ніч на збудованому кораблі. Друзі святкують цю подію, а на борт прокрадається рибалка, якого друзі колись побили у кав’ярні за те, що він ображав їхню подругу Полю. Це він одного разу з ножем напав на То-Ма-Кі та Богдана, і хотів довести свою чорну справу до кінця. У бійці друзі виборюють свій корабель, проганяють злочинця. Сев просить Тайах визначитись, кого вона більше любить: його чи То-Ма-Кі. Це обурює дівчину. А потім вони чують її веселий сміх у товаристві з Богданом. Сев і То-Ма-Кі відпливають на човні на берег, залишивши на кораблі Богдана й Тайах.

Оповідач знову повертається в 1970-ті роки. Він порівнює своїх синів із весною та зимою. Поки Генрі дочитує мемуари, То-Ма-Кі чує, як по радіотелефону Майк співає свою пісню про капітана. У нього з'являється відчуття, що вся його родина поряд з ним, і ніби «він знову починає жити».

1928

Цитати з твору

  • «Мені нема чого ховатися з тим, що було. Старість не може казати неправду. Нащо вона їй здалася? Кого їй треба задобрити або перед ким замовчати? Вже видно край дороги й неминучість».
  • «Проживши життя, можна мати мужність нарешті подивитися всім у вічі»».
  • «Старість до чогось зобов'язує».
  • «Сиве волосся до чогось зобов'язує».
  • «Помилку робить той, хто поспішає».
  • «Я не можу гніватись, бо немає людини, яка могла б заподіяти щось достойне мого гніву».
  • «… жаль – недостойне почуття, воно зневажає того, кого ми жаліємо».
  • «Старість не може казати неправду».
  • «Коли через мене хтось битиметься – я покину їх обох. Вони не мають права почувати мене власністю».
  •  «… людина – натура творча. Людині треба, щоб її робота залишалася після неї самої жити. Тоді людина працюватиме так, як співає».
  • «Треба не губити напрямку, бачити попереду верхів'я гори й іти крізь хащі».

Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання та розміщення цих матеріалів на інших ресурсах заборонено.

ІНШІ СКОРОЧЕНІ ВЕРСІЇ

Освіта.ua
30.04.2021