«Майстер корабля» Юрій Яновський (переказ) 

Читати онлайн стислий переказ роману Юрія Яновського «Майстер корабля»

«Майстер корабля» Юрій Яновський (переказ) 

Ідея – життєлюбство як рушійна сила досягнення мети; молодість і творчість – як свято життя людини.

Тематика твору: ода молодості, піднесеній над буднями; творча праця українських кінематографістів на Одеській кінофабриці; романтика моря, дружби, кохання; сенс життя – протиставлення молодості й старості.

З історії написання роману

Майже півтора року – з весни 1926 по осінь 1927 року, 24-літній Юрій Яновський працював художнім редактором на Одеській кінофабриці. Цей досвід і взаємини з видатними митцями, що стали прототипами більшості персонажів твору: письменником і кінорежисером Олександром Довженко (Сев), кінорежисером і сценаристом Григорієм Гричером (Богдан), художником та архітектором Василем Кричевським (Професор), балериною Ітою Пензо (Тайах) та іншими людьми з його кола спілкування, надихнули письменника на створення дебютного роману «Майстер корабля». В основу сюжету твору він поклав історію зйомок незавершеного фільму О. Довженка «Повстання мертвих». Роботу над твором Ю. Яновський розпочав в кінці листопада 1927 року в Одесі, а у 1928 році роман уже був опублікований в харківському видавництві «Книгоспілка».

Основні персонажі:

  • То-Ма-Кі (Товариш майстер кіно) – оповідач, автор роману; редактор, сценарист і монтажер на кінофабриці. Це людина-митець похилого віку з багатим життєвим досвідом, яка хоче поділитися своїми спогадами й міркуваннями про сутність життя: «Сиве волосся до чогось зобов'язує… в мене одна наречена, наречена з колиски, про яку я думав, мабуть, і тоді, коли не вмів ще говорити. Наречена, що для неї я жив ціле життя, їй присвятив сталеву шпагу й за неї підставляв під мечі важкий щит… Культура нації – звуть її».
  • Сев – найближчій друг То-Ма-Кі, режисер. Прототип – Олександр Довженко. Його сприймання життя: «Жінку треба вміти понести на руках. Не боятися ніколи помилок, бо той, хто боїться, швидко старіє, і в нього холоне голова. Йому годі шукати повноти життя, йому досить тої молодості, що залишилася в нього позаду, а тої молодості, що є попереду й є навкруги, – він не бачить».
  • Богдан – моряк, друг То-Ма-Кі та Сева. Прототип – Григорій Гричер.«Це неймовірний оптиміст. Він належить до тих людей, з якими всі одвічні питання спрощуються до розмірів однієї фрази. Народження чи смерть – вони сприймають так примітивно, що це зовсім не стає для людини на перше місце і не затуляє бадьорості й радості. За такими людьми мимоволі йдуть. З ними дуже легко жити. Вони сприймають життя в цілому, в нещасті знаходять радість, у болі – чують натхнення, в страхові – знають сміх. Їх натовп висуває наперед…». 
  • Тайах – балерина, за серце якої змагалися То-Ма-Кі та Сева. Прототип – Іда Пензо, що перебувала на гастролях в Одесі в середині 20–х років. «Дівчина – одна на мільйони. Це авантурниця з ніг до голови. Вона тонко все відчуває, знає життя, зазнала жорстоких днів, і це її піднесло й підносить далі. Скрізь шукає людей з прозорими, а не скляними очима. Падає, піднімається, але вперто й сильно йде. Може бути сентиментальною, як дівчина, може жорстоко карати й стріляти». 
  • Професор – архітектор-декоратор і постановник на кінофабриці. Прототип – Василь Кричевський. «В історії Великого Кіно – в нього почесне місце відданого й невтомного працівника, непомітного, скромного й упертого в роботі». 
  • Директор (кінофабрики). Прототип – Павло Нечеса, організатор кіновиробництва в Україні.. 
  • Поля – дівчина з кафе. «Поля виглядала дійсно принцесою з казки. Вона була хупава, тонка і бліда. Нагадувала вона рослину з ясною блакитною квіткою. Лише голос у неї був хрипкий від горілки й тютюну». 
  • Хазяїн трамбака – досвідчений моряк. «Хазяїн трамбака – неофіційний помічник Професора. Він мацає кожну дрібницю, нюхає кожний шмат дерева, як їжу, і ніби виростає разом із кораблем…»
  • Майк – старший син То-Ма-Кі, льотчик. «Меткий і проворний, як задерикуватий зимовий день».
  • Генрі – молодший син То-Ма-Кі, письменник. Його «твори завсіди легкі, бадьорі, і вони звучать, як пісня птаха»; «Неврівноважений, як весняна повінь».

Символіка роману:

  • Корабель – символ української державності.
  • Майстер корабля – різьблена дерев'яна фігурка на носі корабля уособлює «веселий народ», який створює нову культуру й державність своєї Республіки. 

Стислий переказ 

"Забирайте ж із собою в путь, виходячи з м'яких юнацьких літ до суворої, загартованої мужності, – забирайте із собою всі людські порухи, не залишайте їх на дорозі: не знайдете потім!"
(М. В. Гоголь)

Ні! все добре на землі:
Чорна дівка, білий хліб!
Завтра в інший край мандрівка:
Чорний хліб і біла дівка.
(Йоганн-Вольфганг фон Гете) 

Але завше я пив лиш за те, що любив,
Лиш за "Вітер, що дме, корабель, що пливе,
За дівча, яке любить матроса!".
(Шарль Дібдін)

 О корабле, тебе вже манить хвиля Моря?
(Горацій)

 Розповідь ведеться від першої особи – сімдесятирічного кінематографіста і редактора То-Ма-Кі (Товариш Майстер Кіно), який є головним героєм роману. Він пише мемуари про свою молодість, друзів, роботу на Одеській кінофабриці 1920-х років. В ліричну сповідь оповідача вкрапляються історії з життя інших героїв. Вони подані у формі вставних новел або листів від цих героїв, і тоді ці персонажі стають оповідачами. Прототипом То-Ма-Кі є сам Юрій Яновський.

Головному герою є що згадувати, є про що написати у своїх спогадах про молодість. Він впевнений: «Мені нема чого ховатися з тим, що було. Старість не може казати неправду. Нащо вона їй здалася? Кого їй треба задобрити або перед ким замовчати? Вже видно край дороги й неминучість. Проживши життя, можна мати мужність нарешті подивитися всім у вічі». Він пишається тим, що всі звуть його То-Ма-Кі – Товариш Майстер Кіно, бо це найвище звання для кінематографіста. Розмірковує про старість, життя та смерть, згадує свою родину. Старший син – льотчик, іноді він надсилає батьку привітання під час польотів. Дружина померла, народивши другого сина. Він став письменником.

Молодий То-Ма-Кі приїжджає в Одесу працювати на кінофабриці. Він оселяється в готелі, знайомиться з містом. Тоді він був «молодий і простий, як солдат з булавою маршала в ранці, підскакуючи, ходив до місту, дивувався на море й забивав голову різною романтикою». На виставі балету за біблійним сюжетом «Йосиф Прекрасний» йому дуже сподобалася його головна героїня Тайах. На кінофабриці, де його спочатку ніхто не помічає, То-Ма-Кі знайомиться з молодим кінорежисером Севом – вони стають друзями, а Професор, відповідальний за декорації – наставником і консультантом. Прийшовши до Сева, То-Ма-Кі знайомиться з Тайах – дівчиною, що танцювала на сцені театру. «Вона трималася так, ніби їй шлейф несли пажі». Сев і То-Ма-Кі зізнаються один одному, що покохали Тайнах. Вони товаришують з нею, а дівчина однаково вільно поводиться з обома. То-Ма-Кі вона лагідно називає «дружочок».

Одного разу усі трьох, гуляючи уздовж морського берега, побачили серед хвиль колоду, за яку трималась знесилена людина. Вони разом витягли її на берег й привели до тями. Це був моряк Богдан. Тайах дуже сподобався цей прекрасний екземпляр мужчини. Обличчя обвітрене й мужнє, а тіло радувало очі чистими лініями…».

Тайах повідомляє То-Ма-Кі, що наступного дня вона їде в Італію до тітки й запрошує його приєднатися до цієї подорожі, але То-Ма-Кі відмовляється, «почуваючи, що неймовірний тягар узяв на себе такими стосунками». 

День від'їзду Тайах був відмічений сумними подіями. У зйомках фільму брали участь діти з дитбудинку. На дубкові «Тамара» знімальна група з юрбою малечі вийшла в море. Коли налетів штормовий вітер, дубок поліг на бік, щогла впала, і діти посипались у воду. Загинуло кілька маленьких. А в павільйоні на кінофабриці на руках у матері, що відволіклась, задихнулося немовля.

До То-Ма-Кі приходить син Майк, але не застає батька вдома. Він залишає йому листа, у якому говорить, що, очікуючи повернення батька, прочитав написану частину його мемуарів. Найбільше йому сподобався останній розділ, у якому розповідається, як Сев, закінчивши роботу, йде з купкою молодих акторів вулицею й всі горлають пісню у вечоровому ентузіазмі й захопленні. Майку цікаво – яку пісню вони співали, й обіцяє при нагоді проспівати батьку пісню своєї ескадрильї. Вона називається «Капітан».

Під тобою знайома земля,
Капітан!
Кораблі підняли якоря,
Капітан!
По морях бригантини пливуть,
Капітан!
У повітрі прекрасная путь…(…)

Матрос Богдан розповідає своїм рятівникам і новим друзям свою історію. Він впевнений, що на роду йому написано топитися й рятуватися не один раз – спостеріг, що пригоди завжди траплялися з ним тоді, коли він бунтував або протестував проти несправедливості. Останній раз це був бунт проти шлюбу. Ганка – сестра румунського рибалки, який колись врятував Богдана, закохалася в Богдана, але він нехтував її почуттями і намірився втекти. Коли Ганка про це довідалась, то була настільки ображена, що скинула його за борт під час риболовлі. А до румунського рибалки Богдан потрапив, рятуючись з брига, який потопив турецький крейсер «Ісмет». На той старий бриг заманив матроса разом з іншими товаришами пройдисвіт-полковник, обіцяючи, що вони попливуть до берегів батьківщини. Насправді ж він хотів продати їх у військо, що воювало в африканських пустелях з чорними повстанцями. Про цей підступний план Богдан дізнався від юної дочки полковника – вона супроводжувала батька в плаванні й закохалася в матроса. На кораблі зчинився бунт, і полковник, кинувши дочку, потайки сів у човен і втік. Бриг змінив курс, але скоро його перестрів «Ісмет» і відкрив вогонь. Коли бриг почав тонути, Богдан надів на перелякану дівчину рятувальний пояс, і вони разом плигнули за борт. Протрималися у воді день, ніч, а, може, не один день і ніч, матрос втратив свідомість, притискаючи до себе напівживу дівчину. Коли його побачив і врятував румунський рибалка, вона вже була мертвою.

То-Ма-Кі отримує листа від Тайах з Італії. Вона зізнається, що одружена, але не має до свого чоловіка колишніх почуттів., часто згадує То-Ма-Кі й тішиться дружбою з ним.

У таємній кав’ярні на березі моря збираються Сев, То-Ма-Кі, Богдан, хазяїн кав’ярні й водночас човна-трамбака, а також гулящі дівчата: Поля, Стелла, Муха. Вони обговорюють створення нового фільму Сева, зокрема те, як будуватимуть корабель для його зйомок, адже потрібні не якісь там декорації, а справжній корабель. Сев вирішує в основу сюжету своєї нової картини покласти одну з історій Богдана. До кав’ярні раптом заходять міліціонери й забирають його з собою, бо у нього не було ніяких документів.

Від Тайах приходить новий лист. Вона розповідає, що на екскурсії запримітила дуже вродливого хлопця-іноземця, й раптово відчула до нього нестримний потяг. Вона домовилася з ним зустрітися о пів шосту вечора біля її будинку і з нетерпіння чекала цієї миті. А коли вже йшла сходами, зрозуміла, що її годинник відстає на двадцять хвилин. Хлопця біля будинку не було. Ще двадцять хвилин вона чекала на нього, а потім згадала, що, хвилюючись, сказала йому італійською: «аspetti me a дома», вимовивши українське слово «дома» замість потрібного «casa» («чекай мене біля дому»). Він же, вірогідно, зрозумів, що треба чекати біля собору Дуомо. Як божевільна помчала на таксі до собору, але хлопця там теж не було – годинник показував сьому двадцять. Дуже пригнічена повернулась додому. Подумала – не судилося, а потім побачила, як біля її будинку їздило таксі з тим хлопцем, та не вибігла до нього. Раптом «… побачила Богдана. Уяви собі порожній берег, безконечний пісок. Море набігає на берег і шумить пустельне й задумливо. На піску, розпластавшися, лежить людина. Обличчя її я не бачу крізь туман. Тут змішуються риси Богдана й італійського красуня… І я падаю йому в обійми, відчуваю його холодну шию – ні, це ліхтар на площі біля мого дому, – і плачу, плачу». То-Ма-Кі прочитав листа, «де так чудно було помішано чуття й розум народженої жінки», і зрозумів, що думки Тайах були «наші з Севом, а тіло належало Богдану». Вона любить його.

До То-Ма-Кі подзвонив Директор – треба було зняти фільм про зустріч радянського комісара й турецького міністра. Оповідач детально описує процес кіновиробництва, проявлення негативів, розрізання кадрів, монтажу. Після робочого дня та проявлення плівки То-Ма-Кі повертається до кав’ярні, де продовжується обговорення сценарію Сева.

Хазяїн трамбака – колишній моряк, розповів про свої молоді літа і своє «божевільне кохання». Його дівчина допомагала батькові їздити по контрабанду. Однієї ночі його дівчину – дочку контрабандиста, підстрелила сторожа, і вона померла. Хлопець спробував знайти розраду в горному монастирі, виконуючи найважчу роботу. А потім його знову потягло до себе море, і він покинув монастир. Свою історію кохання розповіла і Поля. Вона палко полюбила полоненого австрійця, але він дуже сумував за своєю батьківщиною, тому розлука була неминучою. Рибалка, який теж слухав розповідь Полі, назвав її шлюхою. Сев зажадав, щоб рибалка вибачився перед дівчиною, але той не схотів. Зчинилася бійка, побитого рибалку викинули за двері.

Хазяїн трамбака сказав, що для зйомок фільму треба брати не брига, а шхуну-бриг. Згодиться дубок «Тамара», якщо його належним чином перебудувати. Коли хлопці почали розходитися, під дверима кафе побачили Богдана. З радощів, що його випустили з-під арешту, він напився. Богдан сказав, що в місто приїхала Тайах. 

Коли То-Ма-Кі навідав Професора, той показав йому 11 книжок про будівництво кораблів, які він студіював, готуючись зробити бриг для зйомок фільму. А ще Професор сказав, що всі декоратори бажають працювати над цим проектом, і пояснив: «На кінофабриці вони роблять речі, що через день самі ж вони й розламують. А людина – натура творча. Людині треба, щоб її робота залишалася після неї самої жити. Тоді людина працюватиме так, як співає». Від цих слів Професора на очі То-Ма-Кі навернулися сльози.

Вночі, по дорозі від Професора в порт, на То-Ма-Кі хтось напав з ножем. Захищаючись, він щосили вкусив нападника нижче ліктя, але це не допомогло – відчув, як холодне лезо ножа увійшло йому під ребра. Втрачаючи свідомість, почув голос Богдана, який кинувся на нападника, і побачив, як він теж впав.

То-Ма-Кі з Севом в лікарні. Вони лежать в одній палаті. Від смерті їх врятувала Поля – вона знайшла хлопців на вулиці у калюжі крові. Богдан вважає, що нападником з ревнощів міг бути Сев. Нападник – лівша, Сев також лівша. Треба перевірити, чи є у нього на руці слід від укусу зубами. Таке припущення обурює То-Ма-Кі. Навіть якщо Богдан має рацію, То-Ма-Кі не збирається винуватити Сева й зраджувати дружбу з ним. Хлопців у лікарні навідують Тайах, а трохи згодом і Сев. Богдан сказав, що Тайах, мабуть, подобається їм, коли чоловіки б'ються через неї. Тайах розсердилася і відповіла, що вона – не чиясь власність, тому покине обох, якщо через неї будуть битися. Сев освідчується Тайах у коханні, пропонує їй руку і серце. Дівчина відмовляє і пояснює, що він для неї – друг, але не більше.

Корабель уже майже побудовано. За роботою спостерігає сам Професор. Його помічником стає хазяїн трамбака з кав’ярні. Син Генрі прочитав батькові рукописи й порадив у кінці роману поєднати Тайах із Богданом.

Нарешті бриг спущено на воду. Богдан стругає фігурку – «майстра корабля» і розповідає про своє життя на острові Пао, куди його продали розбійнику-малайцю. У того була дочка – Баджин. Між ним і дівчиною спалахнуло кохання. Раптом Тайах сказала, що відчуває запах диму, і вийшла подивитись. Приходить Поля і теж біжить у трюм, бо взнала від «однієї людини, що в трюмі покладено спеціальний гніт, який, догорівши до сірників і клоччя, мусить запалити трюм». Усі разом друзі загасили вогонь. Богдан завершив роботу над «майстром корабля». Фігурка була схожа на його Баджин.

Перша ніч на збудованому кораблі. Друзі святкують цю подію. Тим часом на корабель прокрадаються рибалка, якого друзі колись побили у кав’ярні за те, що він ображав їхню подругу Полю, та його товариш. Це вони одного разу з ножем напали на То-Ма-Кі і Богдана, і хотіли довести свою чорну справу до кінця. У бійці друзі виборюють свій корабель, проганяють злочинців. Сев просить Тайах визначитись, кого вона більше любить: його чи То-Ма-Кі. Це обурює дівчину. А потім вони чують її веселий сміх у товаристві з Богданом. Сев і То-Ма-Кі відпливають на човні на берег, залишивши на кораблі Богдана й Тайах.

Оповідач знову повертається в 1970-ті роки. Він порівнює своїх синів із весною та зимою. Поки Генрі дочитує мемуари, То-Ма-Кі чує, як по радіотелефону Майк співає свою пісню про капітана. У нього з'являється відчуття, що вся його родина поряд з ним, і ніби «він знову починає жити».

1928

Цитати з твору 

  • «Мені нема чого ховатися з тим, що було. Старість не може казати неправду. Нащо вона їй здалася? Кого їй треба задобрити або перед ким замовчати? Вже видно край дороги й неминучість».
  • «Проживши життя, можна мати мужність нарешті подивитися всім у вічі»».
  • «Старість до чогось зобов'язує».
  • «Сиве волосся до чогось зобов'язує».
  • «Помилку робить той, хто поспішає».
  • «Я не можу гніватись, бо немає людини, яка могла б заподіяти щось достойне мого гніву».
  • «… жаль – недостойне почуття, воно зневажає того, кого ми жаліємо».
  • «Старість не може казати неправду».
  • «Коли через мене хтось битиметься – я покину їх обох. Вони не мають права почувати мене власністю».
  •  «… людина – натура творча. Людині треба, щоб її робота залишалася після неї самої жити. Тоді людина працюватиме так, як співає».
  • «Треба не губити напрямку, бачити попереду верхів'я гори й іти крізь хащі».

Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання та розміщення цих матеріалів на інших ресурсах заборонено.

ІНШІ СКОРОЧЕНІ ВЕРСІЇ

Освіта.ua
30.04.2021