«Камінний хрест» Василь Стефаник (дуже стисло) 

Читати онлайн дуже стислий переказ новели Василя Стефаника «Камінний хрест»

«Камінний хрест» Василь Стефаник (дуже стисло) 

Ідея твору: важка праця селян на землі, нерозривність і єдність з нею та рідною країною.

Тема: еміграція західноукраїнської родини (масове явище в Галичині наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.) 

З історії написання новели 

Подія, яка лягла в основу сюжету психологічної новели «Камінний хрест», сталася в реальному житті – у селі Русів Снятинського району Івано-Франківської області, де жив Стефаник. Його односельчанин – Штефан Дідух (у новелі Іван), збираючись в еміграцію, поставив кам'яний хрест на горбі – своїй земельній ділянці. Він стоїть і зараз у Русові.

Символіка новели:

  • Дідух (в новелі прізвище головного героя) – назва і атрибут різдвяного свята, що виготовляється з необмолоченого пшеничного чи житнього снопа, збереженого від часу обжинків. За народним обрядом та віруваннями є оберегом і покровителем роду, зв'язком з рідною землею та безсмертним духом предків українського народу.
  • Глиняний горб, на якому знаходиться земельна ділянка Івана Дідуха – символ тяжкої долі та виснажливої праці селянина.
  • Камінний хрест на горбі – пам’ятник не тільки родині Дідуха, а й усім емігрантам, символ терпіння та страдницької долі народу-трудівника. Простежується також зв'язок з фразеологізмом «нести свій хрест» у значенні: терпляче виконувати свій віковічний обов'язок – сумлінно жити й працювати на землі предків.
  • Останній танець – розпачливе прощання з усім, що мало цінність і було дорогим для героя новели.
  • Камінь – символ буття, вічності, міцності.

Дійові особи:

  • Іван Дідух – головний герой новели на прізвисько Переломаний, старий батько селянської родини.
  • Катерина – дружина Івана Дідуха.
  • Їхні сини.
  • Микола – кум Дідуха.
  • Гості – односельці родини Дідухів. 

Дуже стислий переказ

Іван Дідух повернувся після 10-річної служби в армії в рідне село і не застав батьків живими. У спадок отримує на горбі, з якого селяни брали пісок та глину, ділянку найгіршої в окрузі землі. Щоб вона була родючою, Іван тяжко працює – з року в рік возить конем гній і виносить його на горб, жаліючи коня більше, ніж себе. Односельці дали Івану прізвисько – Переломаний, бо важка робота та холодні вітри, що обвивали його на горбу, зігнули його у попереку. 

Хата Івана переповнена гостями. Односельці прийшли прощатися з родиною Дідухів – сини, бажаючи собі кращої долі, умовили батьків поїхати з ними в еміграцію до Канади. Господар вдивляється в знайомі, рідні обличчя односельців, для кожного знаходить добрі слова, частує горілкою. Гамір, зойки, плач жінок. Іван гримає на дружину, щоб та не плакала, але часом і сам не витримував, бив себе у груди: «Люди, такий туск (сум), такий туск, що не памнєтаю, що си зо мнов робить!». 

Іван говорить односельцям, що поставив на своєму горбі кам'яний хрест. «Такий тєжкий, що горб го не скине, мусить го на собі тримати так, як мене тримав. Хотів-єм кілько памнєтки по собі лишити». Просить людей, щоб, коли вони будуть на святу неділю святити ниви, не минали і його горба. «Будь котрий молодий най вібіжить та най покропить хрест свіченов водицев, бо знаєте, що ксьондз на гору не піде…». А ще довіряє Якову – молодому поважному чоловіку, гроші, щоб той найняв службу в церкві, коли прийде звістка, що його з дружиною вже немає на світі. Кум Михайло від усіх присутніх завіряє: «Муть вас люди нагадувати та й хреста вашого на світу неділю не минуть». Коли ж прийшов час «відходити до колії», уже п'яний Іван зажадав танцю, вбравшись з дружиною «по-панцьки».

Вийшли обоє. «Як уходили назад до хати, то ціла хата заридала. Як би хмара плачу, що нависла над селом, прірвалася, як би горе людське дунайську загату розірвало – такий був плач». Але Іван не дивився на те, кричав: «Польки мені грай, по-панцьки, мам гроші!»… «Люди задеревіли, а Іван термосив жінкою, як би не мав уже гадки пустити її живу з рук. Вбігли сини і силоміць винесли обоїх із хати…». 

Все село проводжало родину Дідухів. А коли проходили повз хреста на горбі і на хвилину зупинились перед ним, Іван «трохи прочуняв і показував старій хрест: – Видиш, стара, наш хрестик? Там є відбито і твоє намено. Не біси, є і моє, і твоє...».

1900

Цитати з твору: 

  • «То вже таке настало, що за що наші діди та й тати не знали, то ми мусимо знати».
  • «Я ціле житє лиш роб, та й роб, та й роб!».
  • «… той камінь стоїть на березі тяжкий і бездушний…. Глядить із берега на воду, як на утрачене щастя».
  • «… господи, не покинь ні ніколи чорним кавалком (шматком) хліба, а я буду все працювати, бих не міг ні руков, ні ногов кинути…». 
  • «… доки мі ноги носе, то мус родити хліб!».
  • «…дивився на людей, як той камінь на воду».

Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання та розміщення цих матеріалів на інших ресурсах заборонено.

ІНШІ СКОРОЧЕНІ ВЕРСІЇ

Освіта.ua
30.04.2021