«Камінний хрест» Василь Стефаник (переказ) 

Читати онлайн стислий переказ новели Василя Стефаника «Камінний хрест»

«Камінний хрест» Василь Стефаник (переказ) 

Ідея твору: важка праця селян на землі, нерозривність і єдність з нею та рідною країною.

Тема: еміграція західноукраїнської родини (масове явище в Галичині наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.)

З історії написання новели 

Подія, яка лягла в основу сюжету психологічної новели «Камінний хрест», сталася в реальному житті – в селі Русів Снятинського району Івано-Франківської області, де жив Стефаник. Його односельчанин – Штефан Дідух (в новелі Іван), збираючись в еміграцію, поставив кам'яний хрест на горбі – своїй земельній ділянці. Він стоїть і зараз у Русові.

Символіка новели: 

  • Дідух (у новелі прізвище головного героя) – назва і атрибут різдвяного свята, що виготовляється з необмолоченого пшеничного чи житнього снопа, збереженого від часу обжинків. За народним обрядом та віруваннями є оберегом і покровителем роду, зв'язком з рідною землею та безсмертним духом предків українського народу.
  • Глиняний горб, на якому знаходиться земельна ділянка Івана Дідуха – символ тяжкої долі та виснажливої праці селянина.
  • Камінний хрест на горбі – пам’ятник не тільки родині Дідуха, а й усім емігрантам, символ терпіння та страдницької долі народу-трудівника. Простежується також зв'язок з фразеологізмом «нести свій хрест» в значенні: терпляче виконувати свій віковічний обов'язок – сумлінно жити й працювати на землі предків.
  • Останній танець – розпачливе прощання з усім, що мало цінність і було дорогим для героя новели.
  • Камінь – символ буття, вічності, міцності.

Дійові особи:

  • Іван Дідух – головний герой новели на прізвисько Переломаний, старий батько селянської родини.
  • Катерина – дружина Івана Дідуха.
  • Їхні сини.
  • Микола – кум Дідуха.
  • Гості – односельці родини Дідухів. 

Стислий переказ

Односельці знають Івана Дідуха як порядну людину і трудівника. Після 10-річної службі в армії він повернувся в рідне село, де від померлих батьків мав спадок – найгіршу в окрузі ділянку землі на горбі, що складався з глини, перемішаної з піском. Намагаючись зробити її родючою, Іван конем возив гній і виносив його на горб, обкладав ділянку камінням та кіллям, щоб весняні води або дощі не змивали ґрунт, щедро поливав нивку своїм потом Працював важко, але ніколи не кричав на коня, жаліючи його більше, ніж себе. Надірвався, став боліти поперек, обдутий вітром, то й зігнувся Іван у дугу, а селяни дали прізвисько – Переломаний. 

За вимогою дорослих синів, які останні два роки тільки й говорили про Канаду, здобувши десь її карту, старий Дідух спродав все своє господарство – родина зібралася емігрувати, шукати кращої долі на чужині. На прощання Іван зібрав ледве не все село. Гості юрмилися в хаті, господар, вдивляючись у знайомі обличчя, хотів попрощатися з кожним, для всіх у нього знаходилося добре, тепле слово, всім зичив здоров'я, частував. Лише на дружину гримав, бо вона плакала, сидячи серед жінок. А часом і сам не витримував, скреготів зубами і бив себе в груди: «Люди, такий туск, такий туск, що не памнєтаю, що си зо мнов робить!». Пояснював односельцям рішення емігрувати: «Сини не хотє бути наймитами післі мої голови та й кажуть: «Ти наш тато, та й заведи нас до землі, та дай нам хліба, бо як нас розділиш, та й не буде з чим киватиси». І жалівся: «Але, газди, де мені, переломаному, до ходів? Я зробок – ціле тіло мозиль, кості дрихлаві, що заки їх рано зведеш докупи, то десіть раз йойкнеш!».

Кум Михайло та інші гості втішали Івана, говорили, що йому не треба жалкувати за нивою, яка більше вимучує, ніж родить. Іван дякував за співчуття, але не сприймав, не знаходив у них розради. Він признається, що «собі на своїм горбі хресток камінний поклав. Гірко-м віз і гірко-м го наверх вісаджував, але-м поклав. Такий тєжкий, що горб го не скине, мусить го на собі тримати так, як мене тримав. Хотів-єм кілько памнєтки по собі лишити». І звертається до людей з проханням: найняти службу в церкві, коли прийде звістка, що його з дружиною вже немає на світі (залишає для цього гроші Якову – молодому чоловікові, якому довіряє), а ще – «аби ви, як мете на світу неділю поле світити, аби ви ніколи мого горба не минали. Будь котрий молодий най вібіжить та най покропить хрест свіченов водицев, бо знаєте, що ксьондз на гору не піде…». Кум Михайло від усіх присутніх обіцяє виконувати це прохання: «Муть вас люди нагадувати та й хреста вашого на світу неділю не минуть».

Почалася пиятика. «В шум, гамір, і зойки, і в жалісну веселість скрипки врізувався спів Івана і старого Михайла… Слова співу йдуть через старе горло з перешкодами, як коли би не лиш на руках у них, але і в горлі мозилі понаростали. Ідуть слова тих співанок, як жовте осіннє листя, що ним вітер гонить по замерлій землі, а воно раз на раз зупиняється на кожнім ярочку і дрожить подертими берегами, як перед смертю». А як прийшов «вже чєс віходити до колії», п'яний Іван зажадав танцю, вбравшись з дружиною «по-панцьки».

Вийшли обоє. «Як уходили назад до хати, то ціла хата заридала. Як би хмара плачу, що нависла над селом, прірвалася, як би горе людське дунайську загату розірвало – такий був плач». Але Іван не дивився на те, кричав: «Польки мені грай, по-панцьки, мам гроші!»… «Люди задеревіли, а Іван термосив жінкою, як би не мав уже гадки пустити її живу з рук. Вбігли сини і силоміць винесли обоїх із хати…»

Все село проводжало родину Дідухів. А коли проходили повз хреста на горбі і на хвилину зупинились перед ним, Іван «трохи прочуняв і показував старій хрест: – Видиш, стара, наш хрестик? Там є відбито і твоє намено. Не біси, є і моє, і твоє...»

1900

Цитати з твору:

  • «То вже таке настало, що за що наші діди та й тати не знали, то ми мусимо знати».
  • «Я ціле житє лиш роб, та й роб, та й роб!».
  • «… той камінь стоїть на березі тяжкий і бездушний…. Глядить із берега на воду, як на утрачене щастя».
  • «… господи, не покинь ні ніколи чорним кавалком (шматком) хліба, а я буду все працювати, бих не міг ні руков, ні ногов кинути…». 
  • «… доки мі ноги носе, то мус родити хліб!».
  • «…дивився на людей, як той камінь на воду».

Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання та розміщення цих матеріалів на інших ресурсах заборонено.

ІНШІ СКОРОЧЕНІ ВЕРСІЇ

Освіта.ua
30.04.2021