«Мартин Боруля» Іван Карпенко-Карий (дуже стисло) 

Читати онлайн дуже стислий переказ комедії Івана Карпенка-Карого «Мартин Боруля»

«Мартин Боруля» Іван Карпенко-Карий (дуже стисло) 

Ідея: відмова від особистих цінностей заради станової приналежності – хибний шлях.

Тема: висміювання пристосуванства, фальшивих цінностей і марної гонитви хлібороба за статусом дворянина; викриття хабарництва в судочинстві.

З історії написання твору

В основу сюжету п’єси «Мартин Боруля» Карпенко-Карий поклав факт із життя родини Тобілевичів. Батько письменника тривалий час був управителем поміщицьких маєтків і домагався визнання свого роду дворянським. Його зусилля й сподівання були марними, оскільки в документи вкралася помилка: у старих значилось прізвище Тубілевич, а в нових – Тобілевич. Він, як і герой драми, настільки близько сприйняв відмову в дворянському статусі, що довго хворів і мало не помер.

Дійові особи:

  • Мартин Боруля – багатий чиншовик (орендатор землі) з великим прагненням вийти «на дворянську лінію». «… як тяжко хлопом буть, усіх бояться, усіх лічить вищими від себе!»; «… поки-то вилізеш в люде, станеш на дворянську ногу, то багато клопоту!»; «Ох, діти – діти! Як би ви знали, як то хочеться бачить вас хорошими людьми, щоб ви не черствий хліб їли…».
  • Палажка – його жінка. «… бачу, що дворянство нам біду робе. А почну батькові казать, щоб не видумував нічого, щоб жив по-старовині, – то закричить, затопа ногами, почне читать мені якісь бумаги про дворянство, затуркає мене, чагиркає, зіб'є з пантелику, і я думаю: може, ми й справді вже дворяне, – і починаю по-панськи привчаться…».
  • Марися – їхня дочка. «Перше батько казали, що всякий чоловік на світі живе затим, щоб робить, і що тільки той має право їсти, хто їжу заробляє»; «Краще жить на світі щасливим мужиком, ніж нещасним паном,– це всяке знає!..». «Жили ж ми перше без дворянства, і всі були щасливі!.. Нащо ж дворянство нам здалося, коли воно горе приносе?».  
  • Степан – їхній син, канцелярист земського суду. Його мрії: «Столоначальником буду, а потім, може, й секретарем, чин дадуть, женюся на багатій...».
  • Гервасій Гуляницький – друг Мартина, батько Миколи. «…нам дворянство так личить, як корові сідло».
  • Микола – його син, роботящий парубок, який палко кохає Марисю. «О Мариночко моя кохана, ти, моє сонечко, і світиш мені, і грієш мене».
  • Націєвський – реєстратор з ратуші. . «Любов – ета злодійка приходить зря, сьогодня нєт єйо, а завтра вот она!» 
  • Красовський – шляхтич, з яким судиться Боруля.
  • Трандалєв – повірений. «Добре діло це повіренничество, єй-богу! Другого такого прибильного не знайдеш… чи виграв, чи програв, а грошики дай! Живи – не тужи! Все одно що лікар: чи вилічив, чи залічив – плати!» 
  • Протасій Пеньонжка, Матвій Дульський – чиновники.
  • Омелько – наймит Борулі. «Всякому чоловікові назначено, що робить, з чого хліб їсти і що йому мать!» 
  • Трохим – наймит Борулі.

Дуже стислий переказ

Дія I

Заможний хлібороб Мартин Боруля має дружину Палажку і двох дітей: дочку Марисю і сина Степана. Він орендує землю у поміщика Красовського й живе турботами свого чималого господарства. Однак мріє вийти «на дворянську лінію» – офіційно поновити дворянський статус свого роду, який мали колись його предки. Боруля сподівається, що ось-ось з Сенату прийде бажана «бумага». Утвердження дворянського статусу стає особливо важливим для Борулі після того, як він посварився з поміщиком Красовським. Той обізвав його «бидлом», а сина Степана – «телям». Боруля подав позов на кривдника, але суд визнав образу взаємною, бо він теж обізвав Красовського словами: «свиня, безштанько, приймак!» Мартин Боруля збирається подати апеляцію. Повірений Трандалєв радіє, що Боруля знову судитиметься: «… чи виграв, чи програв, а грошики дай! Живи – не тужи!»

Мартин хоче видати заміж Марисю за губернського секретаря Націєвського, бо він «благородного роду», і просить сина привезти чиновника до них в гості. Батько дорікає дочці за її «мужичу вимову», змушує замість звертання «тато», «мамо» говорити «папінька, мамінька», забороняє їй поратися по господарству – для цього є наймичка. Марися і Микола кохають один одного, обговорюють, як сказати батькам про свій намір одружитися. Боруля і Палажка споряджають Омелька з «паничем» Степаном в місто. 

Дія II

Гервасій Гуляницький з кумом Матвієм заводять з Борулею розмову про одруження Миколи з Марисею. Боруля відмовляє, посилаючись на те, що його дочка дворянського роду, а Микола – мужицького. Ображений Гуляницький відповів йому: «Ти осліп од дворянства! І поки ту правду знайдеш, то все хазяйство профиськаєш і все-таки нічого не доб'єшся».

Мартин готується прийняти Націєвського й наказує дружині: «Омелько привезе самуварь, чаю, сахарю і... кофію. Чай я пив і знаю, як його настановлять, то сам тобі розкажу; а кофію не знаю, як роблять.. Піди ти зараз до Сидоровички – вона зна – і повчися у неї. І розпитай гарненько, як його роблять і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч?.. Та розпитай гарненько про всі звичаї і порядки дворянські».

З міста повертається Омелько і сповіщає, що його напоїли у шинку, а потім украли свитку, чоботи і хазяйських коней. Виправдовується тим, що син Мартина – Степан, теж полюбляє погуляти та випити.

Дія III

Мартин обурений чутками про те, що Красовський погрожує вигнати його з орендованої землі. Він мріє про той час, коли зможе «пристроїть» дочку і зажити по-панські: розвести собак, їздити на полювання, грати у карти…

Микола розповідає Марисі про сварку їхніх батьків та про те, що тато наказав йому сватати дочку Котовича. Марися радить Миколі покоритися батькові, але не поспішати із сватанням. Дівчина звертається за допомогою до матері, але не знаходить підтримки з її боку, бо та не хоче сваритися з чоловіком. Аж ось приїздить Націєвський.

Дія IV

Наймити Борулі – Омелько і Тихон розмовляють про те, що Мартин купив «якісь бумаги на Красовського, а Красовський заплатив дорожче, і він (повірений) продав йому бумаги вже на нашого пана».

Націєвський торгується з майбутнім тестем за посаг нареченої. Мартин Боруля говорить дружині про це з простодушною наївністю, не вбачаючи в поведінці та помислах жениха нічого осоружного.

Марися намагається дати відкоша Націєвському, говорить йому, що любить іншого. Але той вважає, що всі жінки від нього «тануть», то й Марися «розтане». Випадково він підслуховує розмову Мартина з Палажкою про вибір майбутніх кумів і тікає з заручин, злякавшись, що Марися вагітна, раз її батьки вже планують хрестини. 

Дія V

Мартин Боруля, розповідає родині, як він з Омельком наздогнав Націєвського й добряче відлупцював його. Додому повертається Степан, бо земський суд, де він служив канцеляристом, скасували. Марися просить Степана не говорити цю новину батькові. Вн важко занедужав, отримавши повідомлення від Красовського про те, що родина має виселитися з орендованої землі. До того ж із Сенату надійшла «бумага», що дворянство Борулі не доведене – в одних документах вказано прізвище Боруля, а в інших – Беруля.

Приходить Гуляницький. Він умовляє Борулю відкинути думки про дворянство. «…Нам дворянство так личить, як корові сідло», – говорить Гуляницький, і обіцяє допомогти Борулі помиритися з Красовським.

Мартин спалює документи, які , на його думку, гарантували дворянство, і дає згоду на одруження Марисі з Миколою. Але його мрія про дворянство роду залишається непохитною. Він звертається до Миколи й Марисі зі словами: «Вчіть дітей своїх, щоб мої онуки були дворянами».

1886

Цитати з твору

  • «… поки-то вилізеш в люде, станеш на дворянську ногу, то багато клопоту!»
  • «Ти, сину, не дружи з нерівнею, краще з вищими, ніж з нижчими».
  • «…трись, трись меж людьми – і з тебе будуть люде!»
  • «Дворянин – одно, хлоп – друге!.. Може, ти цього не розумієш, то тобі ясніше скажу: сметана – одно, а кисле молоко – друге!»
  • «А важко і в дворянстві жить: розходу, розходу,– самим робить якось не приходиться…»
  •  «Кумів завше треба вибирать значних і благородних!»
  • «От дітки! Ти для них піклуєшся, побиваєшся, з шкури лізеш, а вони, замість дяки, серце тобі надвоє роздирають!»
  • «Ох, діти-діти! Якби ви знали, як-то хочеться бачить вас хорошими людьми, щоб ви не черствий хліб їли… Якби-то знали… тоді б ви зрозуміли, що батьки не вороги вам…» 
  • «…краще білий хліб, ніж чорний, краще пан, ніж хам!» 
  • «Ох, дочко, ти не знаєш, як тяжко хлопом буть, усіх бояться, усіх лічить вищими від себе!» 
  • «Краще жить на світі щасливим мужиком, ніж нещасним паном,– це всяке знає!..» 
  • «…нам дворянство так личить, як корові сідло». 
  • «Любов – ета злодійка приходить зря, сьогодня нєт єйо, а завтра вот она!» 
  • «Добре діло це повіренничество, єй-богу! Другого такого прибильного не знайдеш. <…> …чи виграв, чи програв, а грошики дай! Живи – не тужи! Все одно що лікар: чи вилічив, чи залічив – плати!» 
  • «Всякому чоловікові назначено, що робить, з чого хліб їсти і що йому мать!» 
  • «Як же в тебе голови не вкрали? Бо нікому не потрібна: У кожного є своя, хоч поганенька». 
  • «Чина, дворянство треба любить, а другої любові нема на світі!..» 

Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання та розміщення цих матеріалів на інших ресурсах заборонено.

ІНШІ СКОРОЧЕНІ ВЕРСІЇ

Освіта.ua
30.04.2021