«Мартин Боруля» Іван Карпенко-Карий (переказ) 

Читати онлайн стислий переказ комедії Івана Карпенка-Карого «Мартин Боруля»

«Мартин Боруля» Іван Карпенко-Карий (переказ) 

Ідея: відмова від особистих цінностей заради станової приналежності – хибний шлях.

Тема: висміювання пристосуванства, фальшивих цінностей і марної гонитви хлібороба за статусом дворянина; викриття хабарництва в судочинстві.

З історії написання твору

В основу сюжету п’єси «Мартин Боруля» Карпенко-Карий поклав невигаданий факт з життя родини Тобілевичів. Батько письменника тривалий час був управителем поміщицьких маєтків й домагався визнання свого роду дворянським. Його зусилля й сподівання були марними, оскільки в документи вкралася помилка: у старих значилось прізвище Тубілевич, а в нових – Тобілевич. Він, як і герой драми, настільки близько сприйняв відмову в дворянському статусі, що довго хворів і мало не помер.

Дійові особи:

  • Мартин Боруля – багатий чиншовик (орендатор землі) з великим прагненням вийти «на дворянську лінію». «… як тяжко хлопом буть, усіх бояться, усіх лічить вищими від себе!»; «… поки-то вилізеш в люде, станеш на дворянську ногу, то багато клопоту!»; «Ох, діти – діти! Як би ви знали, як то хочеться бачить вас хорошими людьми, щоб ви не черствий хліб їли…».
  • Палажка – його жінка. «… бачу, що дворянство нам біду робе. А почну батькові казать, щоб не видумував нічого, щоб жив по-старовині, – то закричить, затопа ногами, почне читать мені якісь бумаги про дворянство, затуркає мене, чагиркає, зіб'є з пантелику, і я думаю: може, ми й справді вже дворяне, – і починаю по-панськи привчаться…».
  • Марися – їхня дочка. «Перше батько казали, що всякий чоловік на світі живе затим, щоб робить, і що тільки той має право їсти, хто їжу заробляє»; «Краще жить на світі щасливим мужиком, ніж нещасним паном,– це всяке знає!..». «Жили ж ми перше без дворянства, і всі були щасливі!.. Нащо ж дворянство нам здалося, коли воно горе приносе?».  
  • Степан – їхній син, канцелярист земського суду. Його мрії: «Столоначальником буду, а потім, може, й секретарем, чин дадуть, женюся на багатій...».
  • Гервасій Гуляницький – друг Мартина, батько Миколи. «…нам дворянство так личить, як корові сідло».
  • Микола – його син, роботящий парубок, який палко кохає Марисю. «О Мариночко моя кохана, ти, моє сонечко, і світиш мені, і грієш мене».
  • Націєвський – реєстратор з ратуші. «Любов – ета злодійка приходить зря, сьогодня нєт єйо, а завтра вот она!» 
  • Красовський – шляхтич, з яким судиться Боруля.
  • Трандалєв – повірений. «Добре діло це повіренничество, єй-богу! Другого такого прибильного не знайдеш… чи виграв, чи програв, а грошики дай! Живи – не тужи! Все одно що лікар: чи вилічив, чи залічив – плати!» 
  • Протасій Пеньонжка, Матвій Дульський – чиновники.
  • Омелько – наймит Борулі. «Всякому чоловікові назначено, що робить, з чого хліб їсти і що йому мать!» 
  • Трохим – наймит Борулі.
  • Гості.

Стислий переказ

Дія I

Заможний хлібороб Мартин Боруля має дружину Палажку і двох дітей: дочку Марисю і сина Степана. Він орендує землю у поміщика Красовського й живе турботами свого чималого господарства. Однак мріє вийти «на дворянську лінію» – офіційно поновити дворянський статус свого роду, який мали колись його предки. Це «діло» тягнеться вже 5 років, і Боруля сподівається, що ось-ось з Сенату прийде бажана «бумага». Тоді він зможе вивищитися в суспільстві, краще влаштувати своїх дітей. Утвердження дворянського статусу стає особливо важливим для Борулі після того, як він посварився з поміщиком Красовським. Той обізвав його «бидлом», а сина Степана – «телям». Боруля подав позов не кривдника, але суд визнав образу взаємною, бо він теж обізвав Красовського словами: «свиня, безштанько, приймак!»

Мартин Боруля збирається подати апеляцію. Для нього не має значення, скільки грошей йому доведеться витратити на судову тяганину, вважає, що справа того варта. Повірений Трандалєв радіє, що Боруля знову судитиметься: «Добре діло це повіренничество, єй-богу! Другого такого прибильного не знайдеш… чи виграв, чи програв, а грошики дай! Живи – не тужи! Все одно що лікар: чи вилічив, чи залічив – плати!».  

Мартин хоче видати заміж дочку за губернського секретаря Націєвського і просить сина привезти чиновника до них в гості.

Батько дорікає дочці за її «мужичу вимову», змушує замість звертання «тато», «мамо» говорити «папінька, мамінька», забороняє їй поратися по господарству – для цього є наймичка.

Марися і Микола кохають один одного, обговорюють, як сказати батькам про свій намір одружитися.

Боруля і Палажка споряджають Омелька зі Степаном до міста й наказують наймиту звертатися до їхнього сина не інакше, як «панич».

Дія II

Гервасій Гуляницький з кумом Матвієм заводять з Борулею розмову про одруження Миколи з Марисею. Боруля відмовляє, посилаючись на те, що його дочка дворянського роду, а Микола – мужицького. Ображений Гуляницький відповів йому: «Поки ти не ганявся за дворянством, був чоловік, як і всі люде; тепер же десь тебе вкусила шляхетська муха, і так дворянство у тебе засвербіло, що ти рівняєш себе з Красовським... Ти осліп од дворянства! І поки ту правду знайдеш, то все хазяйство профиськаєш і все-таки нічого не доб'єшся».

 Мартин переконує дружину в тому, що їх зовсім скоро утвердять у дворянстві, тому він хоче віддати Марисю заміж за «благородного» жениха, якого він вже запросив на заручини. А далі говорить дружині: «Омелько привезе самуварь, чаю, сахарю і... кофію. Чай я пив і знаю, як його настановлять, то сам тобі розкажу; а кофію не знаю, як роблять.. Піди ти зараз до Сидоровички – вона зна – і повчися у неї. І розпитай гарненько, як його роблять і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч?.. Та розпитай гарненько про всі звичаї і порядки дворянські».

З міста повертається Омелько. Розказує, що його напоїли у шинку, а потім украли свитку, чоботи і хазяйських коней. Виправдовується тим, що син Мартина – Степан, теж полюбляє погуляти та випити. Боруля бідкається: «А синок…синок!.. Я тут із шкури вилазю, щоб його в люде вивести, а він там п’янствує…».

Дія III

Мартин обурений чутками про те, що Красовський погрожує вигнати його з орендованої землі. Він мріє про той час, коли зможе «пристроїть» дочку і зажити по-панські: розвести собак, їздити на полювання, грати у карти… Посилає Омелька слідкувати за дорогою, щоб той завчасно побачив карету з женихом Націєвським і попередив про його приїзд.

Микола розповідає Марисі про сварку їхніх батьків та про те, що тато наказав йому сватати дочку Котовича. Марися спочатку впадає в розпач, а потім радить Миколі підкоритися батькові, але не поспішати із сватанням. Дівчина звертається за допомогою до матері, але не знаходить підтримки з її боку, бо та не хоче сваритися з чоловіком. Аж ось приїздить Націєвський.

Дія IV

Наймити Борулі – Омелько і Тихон розмовляють про те, що Мартин купив «якісь бумаги на Красовського, а Красовський заплатив дорожче, і він (повірений) продав йому бумаги вже на нашого пана». Націєвеький навіть не приховує, що приїхав одружуватися з розрахунку, і виторгував у майбутнього тестя неабияке придане. Мартин Боруля розказує про це дружині з простодушною наївністю, не вбачаючи в поведінці та помислах жениха нічого осоружного: «500 рублів приданого, весілля на наш кошт, 2 годи доставлять в город топливо і деякі предмети на продовольствіє і хату поставить у городі». Марися намагається дати відкоша Націєвському, говорить йому, що любить іншого. Але жених вважає, що то все дурниці, всі жінки від нього «тануть», то й Марися «розтане».

Націєвський підслуховує розмову Мартина з Палажкою про вибір майбутніх кумів. Він перелякався, подумав, що Марися чекає дитину, раз її батьки вже думають про хрестини онука. Націєвський тікає із заручин.

Дія V

Мартин Боруля, розповідає родині, як він з Омельком наздогнали Націєвського й добряче відлупцювали його. Додому повертається Степан. Після скасування земського суду він залишився безробітним. Марися просить Степана не говорити цю новину батькові, бо він тяжко занедужав, отримавши повідомлення від Красовського про те, що родина має виселитися з орендованої землі. До того ж із Сенату надійшла «бумага», що дворянство Борулі не доведене – в одних документах вказано прізвище Боруля, а в інших – Беруля.

Приходить давній друг Мартина – Гуляницький. Він умовляє Борулю схаменутися – відмовитися від марних думок про дворянський статус. «…Нам дворянство так личить, як корові сідло», – говорить Гуляницький, і обіцяє допомогти Борулі помиритися з Красовським.

Мартин спалює документи, які , на його думку, гарантували дворянство, і дає згоду на одруження Марисі з Миколою. Але його мрія про дворянство роду залишається непохитною. Боруля звертається до Миколи й Марисі зі словами: «Вчіть дітей своїх, щоб мої онуки були дворянами».

1886

Цитати з твору

  • «… поки-то вилізеш в люде, станеш на дворянську ногу, то багато клопоту!»
  • «Ти, сину, не дружи з нерівнею, краще з вищими, ніж з нижчими».
  • «…трись, трись меж людьми – і з тебе будуть люде!»
  • «Дворянин – одно, хлоп – друге!.. Може, ти цього не розумієш, то тобі ясніше скажу: сметана – одно, а кисле молоко – друге!»
  • «А важко і в дворянстві жить: розходу, розходу,– самим робить якось не приходиться…»
  •  «Кумів завше треба вибирать значних і благородних!»
  • «От дітки! Ти для них піклуєшся, побиваєшся, з шкури лізеш, а вони, замість дяки, серце тобі надвоє роздирають!»
  • «Ох, діти-діти! Якби ви знали, як-то хочеться бачить вас хорошими людьми, щоб ви не черствий хліб їли… Якби-то знали… тоді б ви зрозуміли, що батьки не вороги вам…» 
  • «…краще білий хліб, ніж чорний, краще пан, ніж хам!» 
  • «Ох, дочко, ти не знаєш, як тяжко хлопом буть, усіх бояться, усіх лічить вищими від себе!» 
  • «Краще жить на світі щасливим мужиком, ніж нещасним паном,– це всяке знає!..» 
  • «…нам дворянство так личить, як корові сідло». 
  • «Любов – ета злодійка приходить зря, сьогодня нєт єйо, а завтра вот она!» 
  • «Добре діло це повіренничество, єй-богу! Другого такого прибильного не знайдеш. <…> …чи виграв, чи програв, а грошики дай! Живи – не тужи! Все одно що лікар: чи вилічив, чи залічив – плати!» 
  • «Всякому чоловікові назначено, що робить, з чого хліб їсти і що йому мать!» 
  • «Як же в тебе голови не вкрали? Бо нікому не потрібна: У кожного є своя, хоч поганенька». 
  • «Чина, дворянство треба любить, а другої любові нема на світі!..».

Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання та розміщення цих матеріалів на інших ресурсах заборонено.

ІНШІ СКОРОЧЕНІ ВЕРСІЇ

Освіта.ua
30.04.2021