Ринок праці оновлюється швидше, ніж змінюються навчальні програми в українських школах, коледжах і університетах. Нові професії з’являються щороку, тоді як освітня система лишається консервативною, часто інертною до викликів сьогодення. У результаті тисячі випускників отримують дипломи, але не отримують актуальних навичок, які реально потрібні роботодавцям. І ця освітньо-ринкова прірва лише зростає.
Війна поглибила кризу освіти
Освітній процес в Україні розсипається на уламки – світло вимикають, інтернет падає, уроки зриваються через тривоги та обстріли. За даними МОН, у 2022/23 навчальному році кожне десяте заняття просто не відбулося. І це вже не про перебої – це системна втрата навчального часу, яка вибиває підлітків із ритму й формує відчуття повної непередбачуваності.
Онлайн-формат, на який усі змушені спиратися, лише поглиблює проблему. За дослідженнями ЮНІСЕФ, тривала дистанційка у воєнних умовах знижує концентрацію, погіршує результати й підвищує рівень тривожності.
Ми фактично втрачаємо покоління навичок – і це вже не прогноз, це реальність.
Професія починається з відповідального вибору освіти
Сьогодні абітурієнт не має розкоші помилятися. Війна забрала в молоді стабільність, спокій і час – і саме тому вибір професійної траєкторії має бути максимально усвідомленим. Освіта вже не може бути інерційною, «за звичкою», за моделлю десятирічної давності.
Підліткам доводиться дорослішати швидше, ніж будь-коли, а ринок вимагає навичок, які справді працюють – не формальних дипломів, не красивих назв спеціальностей, а компетенцій, що дають можливість вистояти й реалізуватися у країні, яка живе під тиском невизначеності.
Коли диплом не дорівнює професії: де система буксує найбільше
Одна з найпопулярніших серед підлітків – спеціальність «Психологія».
Та більшість абітурієнтів не розуміють: диплом психолога не дає права проводити психотерапію. Молодь часто дізнається про це вже після випуску, відчуваючи себе ошуканою, адже шлях до психотерапевта передбачає ще мінімум два роки додаткового, часто дорогого навчання.
Цей кейс демонструє ширшу тенденцію: навіть «класичні» спеціальності у багатьох українських закладах вищої освіти викладаються за підходами, які не відповідають ані ринку, ані сучасним стандартам професії. Студенти роками вивчають те, що вже давно не застосовується на практиці, і не отримують того, що реально запитують роботодавці.
Журналістика: теорія без сучасних інструментів
На багатьох факультетах журналістики акцент досі робиться на теоретичних курсах і друкованих медіа, тоді як сучасний медійний ринок давно працює на зовсім інших компетенціях.
У навчальних планах часто бракує дисциплін про:
- digital-редагування;
- SMM та роботу з платформами;
- сторітелінг для соцмереж;
- фактчекінг і верифікацію даних;
- роботу з аналітикою аудиторії.
У результаті випускник факультету журналістики приходить у редакцію, де потрібно вміти працювати з відео, швидко монтувати короткі формати, вести соцмережі, розробляти мультимедійні матеріали – а цих навичок у нього просто немає.
Економіка та менеджмент: фокус на теорії замість практики
Студенти економічних та управлінських спеціальностей нерідко вивчають застарілі моделі управління, економічні теорії з мінімальною кількістю практичних кейсів і майже без сучасних інструментів бізнес-аналітики.
У багатьох програмах усе ще:
- мало практики роботи з CRM, ERP, BI-системами;
- не викладають сучасні методи управління проєктами (Agile, Scrum);
- відсутня робота з даними, візуалізацією, автоматизацією;
- майже немає реальних кейсів від компаній.
У результаті молодий економіст має диплом, але не володіє базовими інструментами, без яких сьогодні не працює жодна компанія.
Як вступнику не потрапити на «мертву» спеціальність
Щоб убезпечити себе від вступу на спеціальність, яка давно не відповідає ринку, абітурієнтам потрібно діяти не за принципом «де є бюджет» чи «куди подали документи друзі», а за принципом якості програми.
Насамперед – уважно вивчати навчальний план: якщо там переважають теоретичні дисципліни, а сучасні інструменти, програмне забезпечення, командні проєкти та практика займають другорядне місце – це сигнал, що програма не оновлювалася роками.
Другий крок – перевіряти, чи працюють випускники цього закладу за спеціальністю, і де саме. Я завжди раджу своїм підліткам написати 2–3 таким випускникам у соцмережах: відповіді часто чесніші за офіційні презентації університетів.
Корисно також дивитися, чи має заклад партнерів серед компаній, чи є дуальні програми, наскільки активна взаємодія зі сферою. Наприклад, одна дівчина, яку я консультувала, вступала на спеціальність «Мультимедійний дизайн». Ми спеціально відвідали два різні коледжі. В одному програма складалася з 70% теорії, у другому – студенти вже на першому курсі проходили практику в локальних компаніях та працювали в командних проєктах. Вона обрала другий варіант – і вже після першого року навчання мала перші реальні замовлення у портфоліо.
Ще один важливий критерій – відкритість викладачів до сучасних інструментів. Якщо на спеціальності «Маркетинг» ніхто не працює з аналітикою, таргетингом, контент-планами та з платформами – ця програма не дасть конкурентних навичок.
Якщо на «Дизайні» студенти не торкаються Figma, Blender чи After Effects – це теж сигнал.
Завжди працює проста формула: якість освіти = практика + сучасні інструменти + ринкові партнери + реальні кейси. Саме такі заклади навчають близько до реальності.
Саме тому так важливо не йти наосліп, не сподіватися на випадок, а свідомо обирати програму, яка готує до реальності сьогодні: з практикою, сучасними інструментами, живими проєктами, середовищем, де формуються не тільки знання, а й витривалість, відповідальність, здатність діяти.
Олена Полнарьова, профорієнтологиня, магістерка психології, засновниця центру профорієнтації для підлітків.