Українська мова в освіті – це значно більше, ніж мова, якою проводять уроки чи навчальні заняття. Це середовище, у якому формується особистість, її цінності, громадянська позиція, відчуття належності до своєї країни. І, зрештою, це питання того, якою мовою говоритиме наступне покоління українців.
Використання державної мови в освітньому процесі врегульоване законодавством. Однак чи достатньо цього, щоб українська стала мовою щоденного спілкування дітей і молоді? Результати моніторингових досліджень Державної служби якості освіти України дають підстави замислитися над цим питанням.
Ми зіставили результати досліджень у школах за 2024/25 навчальний рік та першого етапу моніторингу у закладах професійної освіти за 2025/26 навчальний рік. І побачили закономірність, яка простежується на обох освітніх рівнях: українська впевнено функціонує в офіційному освітньому просторі, але її позиції слабшають, коли йдеться про неформальне спілкування.
Мова уроку і мова перерви
За оцінками учнів, у 2024/25 навчальному році 86 % учителів спілкувалися з ними виключно українською під час уроків, а 79 % – під час перерв. Водночас лише 60 % учнів спілкувалися між собою виключно українською під час уроків, а на перервах цей показник знижувався до 48 %.
У закладах професійної освіти ситуація має подібні ознаки. Виключно українською під час навчальних занять спілкуються 94 % педагогічних працівників, тоді як серед студентів цей показник становить 60 %. У спілкуванні з педагогами виключно українську використовують 53,8 % студентів.
Ці цифри показують, що формальне освітнє середовище та повсякденне життя закладу освіти можуть мати різні мовні практики. Педагог послідовно використовує державну мову, але це не завжди означає, що учні й студенти так само спілкуються між собою.
Тут і проходить одна з принципових меж у реалізації мовної політики в освіті. Недостатньо, щоб українська була мовою, якою навчають. Важливо, щоб нею хотілося спілкуватися, дискутувати, жартувати, висловлювати власну думку, будувати стосунки.
Мовна ідентичність
У закладах загальної середньої освіти українську мову рідною вважають 78 % учнів, 82 % батьків і 92 % учителів. Порівняно з попереднім навчальним роком, частка учнів, які ідентифікують українську як рідну, показала зростання.
Це позитивна тенденція. Водночас визнання української рідною не завжди означає її використання в усіх життєвих ситуаціях.
Мовні звички формуються значною мірою в родині, найближчому оточені, інформаційному просторі, а також залежать від контенту, який споживає молодь.
У закладах професійної освіти також переважає українськомовна самоідентифікація серед студентів, педагогічних працівників і батьків. Водночас результати цього дослідження показують, що визнання української мови рідною не завжди означає її виключне використання в усіх сферах життя.
Від шкільної звички – до професійної компетентності
Особливого значення мовне питання набуває у професійній освіті. Адже тут українська – це не лише мова здобуття знань, а й інструмент майбутньої професійної діяльності.
Майбутній фахівець має вміти спілкуватися з колегами, роботодавцями, клієнтами, представляти результати своєї роботи, вести професійний діалог і користуватися фаховою термінологією державною мовою.
Тому завдання закладів професійної освіти створювати середовище, у якому студенти набувають досвіду повноцінної професійної комунікації українською.
В обох типах закладів саме педагоги демонструють найбільш послідовне використання державної мови та найвищі оцінки власного рівня володіння нею. У школах 95 % педагогів позитивно оцінили власний рівень володіння українською мовою. У закладах професійної освіті 88,7 % педагогічних працівників також визначили власний рівень як вільне володіння державною мовою.
Якість мовного середовища – спільна відповідальність
Результати моніторингів показують: утвердження державної мови в освіті не можна зводити до перевірки виконання законодавчих норм. Для цього потрібна системна робота.
Школа має підтримувати мовну стійкість учнівства, залучати до цієї роботи батьків, створювати умови для українськомовної взаємодії не лише на уроках, а й у позанавчальному житті.
Заклади професійної освіти – поєднувати якісне навчання державною мовою з формуванням професійної мовної компетентності студентів.
Водночас це завдання не може бути покладене виключно на освітні заклади. Родина, громада, медіа, цифрові платформи та суспільство загалом також формують мовне середовище, у якому зростають діти й молодь.
У Державній службі якості освіти ми розглядаємо моніторингові дослідження як можливість побачити проблемні питання, зрозуміти причини та визначити напрями подальшої роботи.
Українська мова має пройти шлях від обов’язкової мови освітнього процесу до природної мови повсякденного життя. Від шкільного уроку – до професійної комунікації, від усвідомлення її цінності – до щоденного особистого вибору.
Адже справжній результат мовної політики в освіті вимірюється не лише тим, скільки людей декларують українську рідною або скільки педагогів викладають нею. Він вимірюється тим, наскільки природно українська звучить у нашому повсякденні.
І це відповідальність, яку маємо розділити всі.
Руслан Гурак, голова Державної служби якості освіти України.